Ти пахнеш батьківщиною моєї юності,
Тими землями, де я сміялась навіть потай,
Бо там не звикли виказувати емоцій.
А я тепер і тут, за звичкою,
Ярію полум’яно, коли бачу тебе.
В мені замовк світ,
Раптово й вибухом
Рознесло дощенту всі персони.
Даремний вимір, мов іконостас, ділив
Усе на святощі й буденне,
Тепер нема межі.
Я демонів пускаю в храм,
Бо він пустий, самотній досі був.
І їм я розкажу найпершу таємницю,
Про тембр імен твоїх,
Про те, як пахнеш ти Єрусалимом,
Про те, як подих щезне,
Як твій вогонь обпалює мене
До стану міцності колись крихкої глини.
Ти охороняєш боязко, мов місяць,
Що стереже сьогодні ніч.
Я ж дозволяю та ділюся простором,
Тож ти направду знаєш,
Що сни віднині будуть тихі та спокійні.
