|
Українська народна казка покладена мною в рими
КІВШ ЛИХА
Казку цю давно я чула,
Матуся читала.
І я її не забула,
Ще й у рими вклала.
Мав багач одного сина,
Старався для нього.
Придбав хату і маржину
Й багато ще всього.
Мав що сину заповісти,
Бо робив тяженько.
Аби було файно з'їсти
В поле йшов раненько.
Гроші батькові даватись
Самі не хотіли...
Пальці з праці не згинались
І руки боліли.
Але син не вдався в тата
І виріс ледащо.
Думав, як він син магната
Працювати нащо...
Стане батько, зажуриться,
Аж всплакне бідачка.
А син трохи придобриться
Й - хвать гроші з заначки.
Але раз отця старого
Нерви ухопили.
Навіть, траснув сина свого
В папулю щосили…
Вітець з сином на ставочок
Пішли покупатись.
А тут йде якийсь паночок,
Хоче торгуватись.
У руках тримає пташку -
Горобця малого:
"Якщо буде ваша ласка,
Дайте щось за нього".
Син з кишені витяг злотий,
Хоче заплатити.
Батько став на нього лютий:
"Краще гріш втопити"
Вирвав гроші у синулі
І кинув у воду:
"Будуть тобі тепер "гулі",
Берись за роботу!
Зароби, хоч золотого,
Непутящий сину.
А як ні, то я нічого
Тобі не повинен!"
"Хм, подумаєш, задача
Я зароблю много!"
І пішов синок ледачий
Від батька старого.
Йшов він довго, чи не дуже,
Вже б хотів присісти...
Може хтось би небайдужий,
Дав йому поїсти.
Та за "так" ніхто не хоче
Й хлібчика подати...
Йди, синочку, хоч не хочеш,
Роботу шукати.
Зайшов юнак у крамницю,
І мало не плаче.
"А що вмієш ти робити,
Молодий юначе?"
"Та нічого я не вмію,
Бо ніде не вчився.
Але зараз, певно, вмлію,
Бо голод вчепився".
"Ану, марш мені із двору,
Ти, лінивий дзяде!
А, як ні, то так упору,
Що довго не сядеш."
Вже був згідний наш хлопчина,
Навіть працювати.
Але його й до роботи
Ніхто не хтів брати.
Голод - це не добра цьотка -
Не дасть і поспати.
То й знайшов хлопець «роботку» -
Лантухи тягати.
Цілий тиждень двигав міхи
З мукою та житом.
А отримав, як насміхи,
Міг лиш біб купити.
Руки й ноги заболіли,
Салом почав снити...
Чуть не рвались з праці жили,
Та став гріш цінити.
Ледве витримав бідака,
Їв пісненьку мачку.
Не потринькав і п’ятака,
Все ховав в заначку.
Рік робив. А вже потому
Купив золотого.
І пішов юнак додому,
До батька старого.
За рік тато ще посивів,
Скучив за синочком.
До ставочку стадо вивів,
Й сів у холодочку.
А тут – гоп, йому на груди
Кохана кровинка.
Батько ойкнув: «Мій заблудо,
Здрастуй, любий синку!»
Син одразу до кишені,
Злотий витягає.
Наче скарб тримає в жмені
Й батьку простягає.
Тато в вуса усміхнувся,
Гроші взяв в правицю…
Потім сильно замахнувся
«Кину їх в водицю!»
«Не кидай, тебе благаю,
Я так наробився.
Від роботи мозоль маю,
День і ніч трудився.»
«От тепер ти, синку, знаєш,
Що то є ківш лиха.
Добру ти науку маєш,» -
Сказав батько стиха.
На сім слові ставлю крапку.
Правда, гарна казка?
Поки з’їм яку канапку,
Читайте, будь ласка.
Ваша Оксана Максимишин-Корабель
15 липня 2016 р.
Португалія
ID:
678231
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.07.2016 17:46:50
© дата внесення змiн: 15.07.2016 17:46:50
автор: ОксМаксКорабель
Вкажіть причину вашої скарги
|
