Мій світанку! Ожила взявши до рук знайомий конверт. Серце затремтіло наче малесенький метелик, який знайшов таке жадане тепло. Невже щастя моє змилувалось?
Як боляче читати мені твою печаль. Вона криється поміж рядків. Ховається за кожним пропуском твого пера.
О, моя любове! Якби я могла поділити цей світ на дві частини. Щоб вони знали, що таке твоя любов і як безнадійно жити без неї. Яке це гірке почуття коли тебе немає поруч. Тоді пустота, вона ламає ребра і висмоктує останній кисень, що так владно ховався у крові… Ти так любиш мене, що інколи, здається ненавидиш мене за цю любов.
Не шукай мене в раю. Там живуть праведні. Я б не вибрала його, коли тебе не було б поруч.
Солодко стало мені від твоїх слів… Наче поряд ти… Я бачу тебе… Відчуваю… Ти цілуєш мене кожного разу коли посмішка торкається моїх вуст. Я чую твої кроки. Твоє тепло - гріє мої вічно холодні руки. Твоє серце - б’ється чуть сильніш мого. Я чую… Чую, мій коханий.
Не журись, що я не з тобою. Я твоя. З твого ребра… З твоєї любові… Так багато мені даровано на цій землі…
Я кохаю!
Так багато дарувало нам благе небо. Змилуйся над ним… Над тими, що не пізнають… Не згорять так, як ми.
