Відпусти мене в дощ,
Коли злива періщить в стріху
(бо зруйновано храми… і шансу на сповідь нема…)
Прожени мене в дощ, всім сусідам моїм на втіху…
“так ніхто і ніде…
раз на тисячу літ”… зима...
Не шукатиму слів…
Не чекатиму їх від тебе.
Вечір встане між нами останньою з наших прощ…
Знаю, після грози ти прихилиш до мене небо,
Але зараз я йду,
Аби влитись в безмежний дощ…
Ти відпустиш мене,
І вдихатимеш запах липи…
І впускатимеш світ, що живе за твоїм вікном…
(…доки ми ще живі, доки він нас не знищив, не випив!
Доки нас не спустошив
цей вечір з подвійним дном)
У нас вчора було як по осені - з опів на другу і аж до опів на п'яту годину зі зміннім успіхом поливала злива, все небо сіре, безпросвітне, не Кримське. Сьогодні зрання сонечко, тепер о 14-й хмарки збираються, хоч бі знову не було негоди. Поки що досить вологи - поспіла смородина, крижовник, треба зібрати.
Добре, Наталі передаєте в своїх віршах настрої ЛГ... Хоч і не веселі, але реалістичні, як і подобає поету - або писати, коли душа рветься до слова... Або краще почекати, помовчати і тримати паузу - як Ви це і робите... Молодець.
Доброго Вам настрою, надхнення і удачі - хай все буде добре... наступить мир і благополуччя, зірки зійдуться в хорошому ключі і настпане в душі радісний спокій...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
неймовірно гарно коментуєте вірші,Менестрелю...щиро дякую Вам за теплі слова!
