інколи мені видається, що я сама - величезне пульсуюче серце,
що обертається довкола тебе.
особливо, коли у маршрутці, проїжджаючи повз, до скла притискаю долоню,
особливо, коли купую букет ромашок у бабусі на вулиці,
особливо, коли застібаю ланцюжок із сріблястою восьмипелюстковою знову ж таки ромашкою на шиї,
особливо, коли вибираю ескіз для нового татуювання з тією самою клятою ромашкою,
знаєш, пахнуть вони не дуже. зовсім не так, як ти.
і зупиняються всі шість тролейбусів за маршрутом тринадцять водночас,
і всі перехожі чоловіки мають твоє обличчя, твою статуру,
я могла б найподібнішого до тебе покликати за собою -
але це означає проміняти квіти живі на штучні.
отак і живу - захищаючи себе від себе ж самої,
на гойдалці торкаючись кінчиком черевика падучих зірок,
спостерігаючи, як вивіски на магазинах крадуть у мене твоє ім'я,
так ніби усьому довкола відомо, хто ти.
але тепер я хоча б знаю, що я не говорю сама з собою.
що ти читаєш та чуєш.
дякую тобі. привіт.
