Заколыбелит сон ночное соло...
Дорожки плача высохнут до соли…
Будильник – на часах, как штык разбудит.
Вставать.
Одеться.
Скоро будут люди.
Вести́ себя туда, где неприлично
Что грезить, что грузить о доле личной,
Там загово́ры «…в целостности – сила!..»
И приговор ущербным половинам,
Слова, слова… и никакого дела,
Что там внутри тебя перегорело.
Себе не объяснишь /такое дело/ -
Нескладно всё: любила и не смела.
Слепить лицо «печали – понарошку!»,
Шагнуть в толпу, где встретят по одёжке…
Взведён будильник.
Перезвоном буден
Очнёт наутро.
Снова будут люди.
що ми, хлопці, можемо ще у цьому світі, окрім як розбазарити його, повоювати, нагромадити проблем і спростити все до банальностей, і тому подібне? - а от від вас, Жінок, від таких сердечок, як ваше скільки нових відкриттів, скільки світів непізнаних постає, і як ви їх можете нам розкрити, як подати, в які вбрання вдягти, в які фарби розмалювати, якими смаками спокусити!
як от в цій поезії, загадкова із найзагадковіших!
Фотиния відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Касьян мне друг, но истина дороже! О, що б ми, жінки, робили без наших хлопів-розумників які йдуть в авангарді всіх відкриттів людства?! Сиділи б у печері, варили б борщ з мамонтятини (до речі, здобутої теж хлопом) Ні, ми не будемо мірятися з хлопчиками силами Ви - розумні ми - красиві!
в який круговорот часу, відчуттів, емоцій і... страхів заманюєте безсонням-самотністю своєю!
що ще у вас сховано від того експресивно-успішного світу, який я пізнав, і іншого, куди більшого, ширшого, багатшого, який за тою усмішкою зоряною ховається?..
справді - душа людини - космос вселенський. а ще коли вона така... жіноча!
Фотиния відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це ви, хлопці, своїми страхами змусили мене обернутися до вас своєю вразливою стороною... Відчула, що трохи загралась у ролях своїх ЛГ - хабальних тіток, ну, і кар*єра пародистки нагнала на чоловіків такого переляку що змусили-таки вийти у відкритий космос
Дякую, друже!
...от сильно мне кажется, Свет, что я тебя понимаю... и не сомневаюсь, что мы и здесь не одиноки!!!
Фотиния відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...Ой, всё! Как прирожденная истеричка, я уже улыбаюсь! Много хорошего вспоминается! Спасибо, Юрочка! Даст Бог, выживем как-нибудь! Какой-то древний умник говорил, что смех прогоняет страх... Интересно, к невротическому смеху это тоже относится?
...да-а, а "девушка созрела"...
...не потешались мы, однако, сонечко... ...тока любя-а-а...
Фотиния відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...я знаю, Юрчик! Как легко мне с вами кокетничалось! Вот видишь, даже отвечаю тебе в прежней манере - в образе жантильной дамочки с налетом вульгарности
Сюжет, может, и завела в мелодраматическое русло, но вот это ощущение спасительного забытья сном и желание очнуться от того кошмара, внутри которого существуем эти 2 года, неподдельно. Разве что не "пером описать"... А веселые пародии и коменты - это "как веселья последнюю треть
раздарить и легко умереть..." (с)
Ой, всё!
От, значит так: забрёл я сюдой сов. случайно (по следу Ксении ) т.е., не зная ещё имечка авторского... поначалу решил, что тут очередная девчачья страдалка... но, вздрогнувши от 3-ей строчечки, проникся смутным интересом, переходящим в конкретную уважуху... - да, думаю себе: не слабо пацанка какая-то замутила... надо будет глянуть, чё там у неё ещё имеется... а оно вона как, однако... Светка-а-а-а!!!!!
Фотиния відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
надо будет глянуть, чё там у неё ещё имеется...
А всё, поздно, батенька! Пацанка уже оделася!
---
Всегда вы, братья мои станиславские, потешались над моими страданиями-рыданиями... А у меня, может быть, душа - нежная, как цветок!
Спасибо, дорогуша!
Незвично від Вас, але сподобалось.
Деякі фрази дуже "торкають"...
Фотиния відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...це я, Тетянко, навмисно пішла на розрив "шаблону", бо відчула, що люди вже почали боятися мого гострого язика ставити знак рівняння з моїми персонажами - нахабними тітками а може, в мене вразлива тонка душа?
Дякую, що сприйняла мене і такою
Налаштувавшись на відро позитиву, перший рядок прозвучав, як
Закобе'лит сон ночное соло...
КАЮСЬ...
Фотиния відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Перший рядок ще просихає "до-соли", не вистачає йому мелодійності. Мені взагалі вчувається "заколебает"
Изначально было "колыбелит", незавершенная форма точнее к теме постепенного убаюкивания... знаешь, как уставший ребенок засыпает. А в недостающем слоге чего только не перепробовала и "стон", и "всхлип", но всё не то: помимо излишнего мелодраматизма и какого-нибудь ассоциативного эротизма единственного числа на всю ночь не хватит Это должна быть какая-то ноющая боль, типа занозы в сердце. Вобщем, в процессе строка! Так что это мне впору каяться! Дякую, Любонько!
О так..."там знову будуть люди ", котрим байдуже до тебе, до твого внутрішнього згоряння, до болю і порожнечі в душі. Як це знайомо...
Фотиния відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
..."байдуже" - це ще нічого! Зараз позбавлю, Любонько, останніх ілюзій: більшість із задоволенням підберуть твій "нещасний випадок" для порівняльного аналізу!