Примарний дощ, на віхах моїх снів,
Всю ніч вбивав нервові барабани.
Згубився в потойбіччі літніх днів,
Просто пішов, неначе був примарою.
В-ві сні здавалось все п"янким,
Неначе знову в квіти закохалася.
І голос був солодким і м"яким, -
Летіла в небо. Так мені здавалося.
і заховались в постіль тіло і душа,
Невимушено ковдрою прикрилися.
І дощ, осінній, в літо вирушав,
Неначе поверхами помилилися..
Примарний дощ, на віхах моїх снів,
Всю ніч вмивав самотнє ніжне тіло.
Згубився в потойбіччі літніх днів,
Бо був змальований не вміло.