Подаруй мені шал горобиної ночі,
Розпанахай мій спокій на тисячу нот,
На величній скрижалі всесвітньої прощі
Ми у грішниках числимось, люба, давно.
Лиш за те, що твій погляд мене приголубить,
Теплим променем слово у душу ковзне…
Запевняє ромашка: « Не любить? Полюбить!»
Вона, певно, утішити хоче мене.
І за те, що надію боюся зурочить,
І відкрити таїну, відому тобі,
Що в обіймах твоїх задихатися хочу,
А натомість лиш маю тривогу і біль.
Оминемо недолі святенницький почерк,
Знавісніймо на хвилях розкованих мрій.
Подаруй мені шал горобиної ночі,
Як скрижаль провіщає у пеклі горіть…
я би теж сказав так, якби зумів слова підібрати, Вікторе, по-твоєму, я би так само їй виспівав своє прохання - у такій пристасті, з такою ж любов"ю!..
але ти сказав - і лише буду читати і повторювати