Сидять старенькі біля тину,
Про щось тихенько гомонять,
Снують в думках життя свитину,
В очах ще іскорки горять.
І зморшок на лиці доріжки,
І спину скрючило життя,
На них дивлюсь і навіть трішки
Кольнуло в серце. Вороття...
Нема його...нема й не буде.
Роки назад не повернеш.
Як я без тебе жити буду,
Якщо раніше ти помреш?
Пліч-о-пліч разом пів століття
Ділили щастя і біду.
Без тебе, як опале листя,
В старому нашому саду.
На кого спертись у тяжку годину?
Без тебе - зламане гілля.
Я в ту ж хвилиноньку загину -
Немає сенсу для життя.
Він пригорнув її до себе
І витер зронену сльозу.
- Здоров'я вимолю для тебе,
Я за тобою в слід піду.
- Кріпись, старий, спирайсь на мене.
До хати... трішки відпочинь.
Твої бездонні милі очі
Для мене завжди неба синь.
Сумна картина, жаль дивитись,
Весну останню зустрічать.
Покірно доленьці скоритись...
І разом в небеса б злітать.
А може, це і є те щастя,
Що кожному Господь дає.
Не всім кохання стріти вдасться,
Не кожен з нас розпізнає.
Сидять старенькі біля тину,
Про щось тихенько гомонять:
- Дивись, кохана, в небі зорі
Ще й досі наші мерегтять.
Ви чарівниця - Зою, така чудова сповідь про стареньких, аж дух перехопило, не знаю, як ви, а я насправді,як зламана гілка, чи опавший листок, часом такий смуток огортає, що терпіти сил немає...
Зоя Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Співчуваю...та що поробиш...в кожного своя доля і свій шлях і нікому нічого змінити не вдається. Відміряний наш шлях...час народитися і час померти. А от, що залишити після себе...це ми підвладні вирішувати самі. Хай вам буде добре.
Та на однокласниках у нас не стільки група, скільки партизанський загін в тилу ворога)))....співгрупників більше обєднує ненависть до окупанта, чим вірші)).....але, стараюся по мірі можливостей доєднувати їх і до високої культури поетичного слова)) Група називається - Стихи и не только - приєднуйтесь...давайте разом перевиховувати моїх партизан))....
Сонечко.. 
.Дуже сподобався! 5+ Забираю до себе в групу на ОДНОКЛАСНИКАХ) 
дуже красиво....
Сподобалось! 
