Дождь.
Как внезапная чья-то боль...
На асфальт, и на нас с тобой.
Мутных стёкол налёт ручьи -
Промывают. А мы - ничьи.
Пусть и узкая колея:
Дом-работа, она - моя.
Дней застывшая каламуть
Параллельный твой строит путь.
По нему, как слепой, бредёшь...
Но внезапно - прозренья дождь
Сможет наши пути - прошить
Красной нитью. Куда спешить?
Из-за туч снова - неба синь,
Этот зонт - на двоих - один,
И тепло твоего плеча,
И щека моя - горяча,
А желанье - бросает в дрожь...!
Дождь.
благодатним оросили дощем. весняним, як і буває в житті-природі: із холоду і безнадії починаєтся - і такими хвилями тепла та обітницями щастя закінчується!
- то і твій дощ - з таких? - ну не може він бути іншим, не має права!
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
сьогодні вранці - раптом - дощ!!! неочікуваний... Та він - так швидко минув! Прочистив небо, засяяло сонечко, запахло весною! Як тут не згадати - останні цілунки?