Заспало сонце…
Заспало Сонце вийти із-за хмар,
У тіні лип додрімує ледаче,
Десятий сон напевне уже бачить,
Хоч в поле вийшов перший господар.
Заспало Сонце, бо й воно живе:
Йому поніжитись у ліжечку кортіло,
Бо день у день добром, любов’ю гріло
Усе старе, прийдешнє і нове.
Заспало Сонце… Годі! Не бурчіть!
Нехай воно дощами відпочине,
Хай вітер в вихідний його підміне…
А може в нього трішки щось болить?
Чи стало для картини позувать ,
Чи сіло мемуари пописати…
Мільйони літ життя воно нам мати,
І є йому , що всім нам розказать.
«Заспало Сонце!» - півень закричав,
І розбазікав геть усім сусідам,
Що зранку він попоночому снідав,
І світ хрещений до життя здіймав.
Побіг страмить ледаче Сонце він,
І шпетив, що вже сорому не має,
Свою роботу, що погано знає…
Казав, що він не справиться один.
І ось, воно прокинулось! Біжить!
На змерзлі квіти дмуха винувато,
А ті стоять собі витрішкувато,
Немов воно повинне їм годить?!
Помчало комбайнерів годувать,
У кішки кошеняток погойдало,
І Соняха-коханця цілувало…
Спинилось… з соловейком заспівать.
Бігом сушило ковдри трав’яні,
І пелюшки у гарбузів міняло…
Вдягло корону, світом осіяло,
І сіло помагать писать мені.
А я ловила риму, щоб успіть,
Все записать, що Сонце диктувало,
Тоді відкрила вікна й закричала:
Устало Сонце! Людоньки, не спіть!
23.03.2016
