Географія Донбасу
Досить не проста.
Ми вчимо її невчасно
Й не в телевістях.
Стали вчити наші хлопці,
Бій коли завив,
Закріпляли в оперблоці,
Хто лишивсь живим.
І писали не чорнилом –
Кровію щодня
На війні, мов у горнилі.
Вивчила й рідня
Про Авдіївку й Тоненьке,
І аеропорт
Знають діти й сива ненька,
Й кожен патріот.
І історія Донбасу
Також не проста:
Там народ давно безгласий
І німий зростав.
Люди ж, добрі, люди, милі,
Ми ж народ один,
Від війни усі втомились…
Горе й для родин…
Залишилися руїни
В душах і навкруг…
Одну ж маєм Україну,
Й Путін вам не друг.
Не потрібні ви Росії,
Вірите чи ні?
Вона ж війни всюди сіє:
В Грузії, в Чечні,
Крим підступно наш забрала,
Сірію бомбить,
Вас до нитки обібрала.
Ящиком зомбить.
Порахуйте свої жертви,
Визначте: за що
Діти ваші вийшли? Вмерти?
Досить вже свічок!..
Географію Донбасу
Не забути нам…
Мо’ ж навчить уже із часом
Наш народ війна?!
25.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Я не знаю, що саме Ви мали на увазі, але, кілька разів вдумливо перечитуючи цей вірш я поринув у роздуми про те, як і справді цілеспрямовано розділяли народ України. І робилося це професійно, із академічним знанням справи. Жінок проти чоловіків, дітей - проти батьків, село - проти міста, захід - проти сходу, чиновників - проти народу. На парадах та сценах пафосно співали марші про єдиний народ, а, з-під Тишка, озлоблювали село проти села, район - на район. Але найбільшу ставку робили на духовну різношерстність. Навіть при тотальному атеїзмі в кожній із пригнічених релігійних течій знищували шукачів правди та заохочували лукавство. А найбільшу ставку робили на нетерпимість до інакодумців та іновірців.
Так, навіть за часи незалежності західна Україна з презирством і байдужістю ставилася до сходу, і це було взаємно. Кожна місцина вклоняється своїм власним місцевим бісюкам, а Господа миру та любові зневажають і клянуть. Звідки ж тоді в країні візьметься єдність та мир, спокій та лад?
Нізвідки, бо тільки Єдиний Владика неба та землі, що навіть свого Сина віддав на смерть, здатен навести порядок у цьому безладі.
Треба відкидати вже нам власну впертість і приймати Христове смиріння одне перед одним. Треба позбавлятися вже власної ненависті і наповнятись Христовою любов'ю одне до одного. Треба здихатись уже територіальної ворожнечі, а ставати Христовими миротворцями. Треба залишати вже власну байдужість і вчитись Христовому милосердю. Треба звільнятись уже від поклоніння місцевим бісюкам, та вклонитися Вседержителю, Творцю неба і землі, Єдиному Богу всіх народів, Отцю, Сину і Святому Духу. Богу, котрий воплотився в Сині Діви Марії Ісусі Христі.
Інакше миру та процвітання на цій землі не буде. Не буде й волі.
Дякую.
мені завжди приємно читати твої твори , Анічко...просто не завжди є час поспілкуватися...іноді навіть болючі теми не дають мені потрібних слів..ні трішки спілкуємось...і хоча це не зовсім схоже на спілкування,але- живий і це головне...
...А ще- Піски, Волноваха, Щастя , Сватово.....і багато ін...цю карту- очима... майже напам "ять...з перших днів...це вже з пам"яті нічим не зітерти,ні змити...з цим нам- жити й жити...завжди
Так, Танюшенько. Вивчили назавжди. Яке ж майбутнє буде у тих людей, коли вони стільки невинної крові пролили?! Ніхто про це не думає. Немає повідомлень ніяких? Тримайся.
Дякую за коментар.
Політично не завжди з Вами погоджуюсь, а в творчому плані читати Ваші вірші саме задоволення - може, завдяки цьому сам почну більше віршувати українською.
На жаль, не навчить. Більшість по ту лінію фронту ненавидять Україну лютою ненавистю. Вони тільки й чекали можливості, щоб проситись до расєї. Не ми цю війну розпочали, там нам у ній перемагати. Іншого не дано.Це - наша земля і ми маємо її берегти! Дякую за хороший твір.