Намистину до намистини
та шовковою всі наскрізь.
В серце - голкою, між клітини,
щоби дати їм їхню вісь.
Бісер зв"язано тонко-пружно
павутинкою в пишний джгут.
Він виблискує так відважно
у оправі тендітних пут.
Непримітна сіренька нитка,
мов артерій легкий зигзаг.
Заплітає хтось витвір швидко,
лиш руки непомітний змах.
Тільки сонця на гранях блики
невагомо торкнуть душі.
Мов життя уплітає стиха,
мов красі задає рушій.
...Намистину до намистини -
дні нанизує Час на вісь.
Хтось вдихнув нам у серце силу....
Не пустити б її лиш "крізь"!
які гарні, чисті, наівні інколи - але від того найпрекрасніші! - зустрічаю думки і настрої у тебе, Мар"яночко, якої діамантової чистоти почуття, бажанн щастя, готовність стати нею - обраницею долі, як і стати щастям комусь!
і хтось живе у тобі невгамовний, і добрий, і говіркий, - он як виспівує твоє серце! чи то тієї, що в тобі сховалася?..
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І хто він отой Говорун в мені? Касьяньчику, і сама б рада збагнути))) Дякую, що заходиш, що розмовляєш зі мною
