І я… і ти…
І тополиний цвіт…
І невагомі китиці акацій…
Найглибший смуток… мій найперший гріх…
Найтонший біль мій...
граціє із грацій…
Хай буде все,
Як того хочеш ти…
Як хочеш ти… і що не мало статись…
Найвищий жаль мій… ангел самоти…
Найлегший сніг -
на золото акацій….
ми знаємося з цим містом вже 35 років. та любові взаємної у нас не виникло: дуже різношерстне, запаскуджене мовою російською в найгірншому варіанті (а діди колись, на початку 80-х розповідали, яка оригінальна тут жила говірка, своя, чимось нагадувала одеську!..), вічно перерите-перекопане, багато сміття за фасадом головних вулиць, - не вийшло у нас любові.
а от околиці, степ, лимани, люди, що проживають по провінційних малих містечках - колоритні, цікаві, тільки жаль, що відходить довоєнне покоління - і з ними вмирає історя і память цього краю, його спадок культурний, все нині нівелюється отою урбанізацією, а ще засиллям субкультури російської в її найгіршому варіанті.
такі реалії сьогоднішніх днів: того міста, що було ще сорок років тому, вже не знайти...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...так,Касьяне,все підвладне змінам...і міста,і люди,і душі...і не завжди в кращу сторону...
такі речі читаються. очима і душею. розумінням. захопленістю. зачаруванням. здивуваннм довіри і звабою чистоти. і не коментуються.
ах,
"Наташа-Наташа, чужая жена,
хмельной от любви я, - не надо вина!.."
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...Миколаїв...колись давно проїзджала це місто,коли їхали в Крим машиною...воно здалось мені дуже великим і урбанізованим....навіть подумати не могла тоді,що там живуть такі душевні люди...Щиро дякую Вам,Касьяне...від душі...
Гарно, стисло й насичено, а водночас легко. Хоча деякі метафори здаються на перший погляд аж занадто розірваними, врешті - сходяться, поєднуються. Це щодо форми. Щодо змісту ж - ... Гарний вірш.
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
..Улянка,я вже тобі казала,що тебе люблю? 
