Байка про літо
Зайшло за горизонт світило…
Ой, як же нас воно нагріло!
Спи нічку темну – відпочинь:
Хотіли б мати трошки тінь!
Бо літо так нас опалило:
Голівоньку усім нагріло.
Так, що вже мозок закіпав,
А з тіла піднімався пар!
Тут без води не обійшлося:
Горіло майже і волосся,
І тіло сонце обпікало…
Ой, літо, як ти нас дістало!
Ми планували відпочити,
По місту з радістю ходити,
Зробити щось корисне вдома,
Але весь час жахала втома.
Вже голова тріщала дзвінко:
Чекали ми дощу… аж гірко,
Що він забув про наше місто
І десь гуляв собі у лісі!
Нарешті осінь на порозі…
А сонце палить знов волосся,
І знову воду ми п’ємо
Як життєдайне джерело!
Тепер Гольфстрім просити треба,
Що спеки стільки без потреби,
Що нас виснажує жара…
Де ж жовта бархатна пора?
Тепер у «баби» різке літо!
Воно вже може і набридло,
Коли дістали перегрів,
Як тільки знов спустились з гір.
Ми рятувалися всі вдома:
В холодній ванні, на балконі,
І на підлозі постелили…
Всі вікна й двері ми відкрили!
І полюбили протяг ми –
Йому тепер нема ціни!
Бо, якщо вітер не подує,
То нас ніщо вже не врятує!
Ось так жили ми ціле літо…
За що ж повинні так терпіти?
За екологію погану,
І за байдужість бездоганну,
За те, що мучили природу, -
Ми маємо таку погоду!
25. 09. 2015 м. Львів автор Наталя Калиновська
