[
Зморився день. Іде на відпочинок.
Останні промені торкнулися вікна.
І попливли вогнем серед хмаринок.
Недовго це тривало - мить, і вже пітьма.
А вечір сивочубий ліг на плечі.
І смуток випитий душею аж до дна.
Лише думки так мріють все про втечу
Туди, де квітами вже дихає весна.
Он за вікном ще сад відпочиває.
Злітають з вишень білі-білі пелюстки.
Та це зима щось знову затіває...
І я міцніше все тримаюся руки
В надії врятуватись в цю погоду.
А темна ніч широкі крила розкрива,
Вона нас двох рятує від негоди.
Весною сніг холодний землю пелена..
Гарячий чай і теплі твої руки...
Зітруть з душі моєї хибну усю суть.
Серед зими почую весни звуки.
Прокинуться квітки від сну і зацвітуть.
Ще раз перчитав ваші останній і попередній вірші. Попередній - легший, прозоріший, наївніший. Останній колористичніши, глибший, насиченіший. Навіть не знаю, що краще. Так тримати! Щось я сьогодні розійшовся - всім коментарі даю.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Гарячий чай і теплі твої руки..."!!Теплі руки та гарячий чай - що ще треба для щасливого життя! З цим добре та затишно і на полюсі!Чудовий, добрий, хоча і трохи сумний.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не посилай зима срібло на коси...весна іде молодість несе... 
