Легенький вітер дмуха мені в спину.
І стою сама над кручею-провалля.
Доносить меду запах білого жасмину.
Життя усе за мить-круча та безжалля.
А там на обрії ласкаво сонце грає.
А там на обрії летить м'яка хмаринка.
А там на обрії...душа тебе кохає.
А там на обрії в'ється ген стежинка.
А там...а там...десь там цілує сонце Небо.
Десь так далеко,ген там,не осягнути.
Оце святе та чисте там крайнебо.
Стоїш та й дивишся,та й хочеться гукнути.
Лиш ти один на цій величній кручі.
Ти один і вітер. Немає більш нікого.
Лише жасмину білі зірочки́ квітучі
Розносять аромату солодкого,п'янкого.
Легенький вітер торкає мої плечі,
Торкає він та й плутає волосся.
Промовляє ніжно,ніби до малечі.
Жасмином пахне вітру відголосся.
Так гарно тут стояти просто із собою.
Стояти і дивитись,і бачити проміння.
І чути голос Неба,ллється що луною.
Бачити-літає іскристе павутиння.
На душі спокійно. Немає то́го горя,
Немає ані туги,немає болю,злоби.
Немає навіть радості буйного і моря.
Немає ні бажання,ні суму,ні жалоби.
Там за обрієм є сонце,спокою куточок.
Там за обрієм є Небо-ходить по землі.
Там є спокій,вічний спокій та святий струмочок.
Там за обрієм крилаті є білі кораблі.
Усе там ясно,просто,тихо й світло.
І вітер дмуха солодким там жасмином.
Життя там вічно буйно собі квітло.
І ти живеш там чистим,добрим сином.
Усе так просто. Просто так все,гарно.
Душа вбирає простору цю безмежність.
І вітер дихає прозоро та безхмарно.
Почуваєш свою душу і святую єдність.
