Ти мрій кришталевих торкатись не смій,
Я знаю: їх, сірий, здаєш на склобій,
Живеш за рахунок осколкових ран;
Фігурна піала – в гранчастий стакан.
Не квап безтурботну аморфність у твердь,
Різка сублімація – болісна смерть.
Нехай набираються сонця і сліз,
Достигнувши, впадуть із неба униз.
Ти коршуном хижим на них не чатуй,
Польоту рожевих, золистий, не псуй,
Залиш у спокої замріяний стан.
Терплячість кришталить гранчастий стакан.
перпрошую, але у фантазіях, уяві поета і чтакан може стаати і особою, і чарівником, і повелителем, і... скалками. і ваш герой - як всі живі герої, навіть якщо йому судилося на горище - і в забуття...
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та вірш не так про когось, хоча писала я від свого імені, як про вагання і вибір під впливом прагматичних міркувань, коли від всього намагаєшся отримати якийсь зиск, а мрії окриляють, але матеріальних благ, переважно, не несуть. Дякую за цікавий відгук - сама переосмислюю написане.
Правильно буде гранчастий. Вірш гарний, глибокодумний. Прагматизму я сам - не товариш, бо він не тільки мріям шкодить, а ще й їх втіленню. А до того ж ще й всьому живому. Добра річ - реалізм, котра протверезує від ілюзіонізму, але меркантильно-прагматичний раціоналізм - то є біда людства.
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую - виправлю. Таке словосполучення вирвала з ТІКовської пісні про Загребельного. Ваш коментар навіяв колись почитане, та й, напевне, не раз мною переказане. Розповім ще разочок:
для песиміста життя - темний тунель;
для оптиміста - темний тунель, в кінці якого - яскраве світло;
реаліст бачить темний тунель, світло і...потяг, який рухається назустріч.