Не прийдеш ти сьогодні, я знаю.
За вікном ще захмарений лютий
Гнівно сніг до землі притискає,
Залишивши сліди не обуті.
Не прийдеш, то чому ж я чекаю?
Перемерзлі минувши калюжі
Вітер подихом тіні рівняє,
Так, неначе, він сонце подужав.
Не прийдеш, достеменно я знаю.
Затопталися наші стежини.
Я самотньо вже їх не здолаю,
Зледеніли, неначе вершини.
Не прийдеш! З далини небокраю
Поміж нами вже обрій стіною.
Я думками тебе зустрічаю
І думками прощаюсь з тобою.
Засніжилося знову набіло,
В крок останній зима підтягнулась.
І чекання в літах відзоріло…
Не прийдеш… наша зустріч минулась.
(продовж. в прозі"Тетяна чекала")
Коли попереду лише одна зустріч - остання, то напевне їй не потрібно дати збутись, бо вона може розставити всі крапки над "і", але якщо дивитись правді в вічі такі ЛГ не хочуть їх розставляти. Томущо в такому випадку все матиме логічне завершення, а воно не завжди бажане ... якось так
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
таки так, Салтане,частіше не хочуть, дякую за зустріч, щиро рада