Навчи мене, Боже, прощати
Мій гнів я від себе жену,
Долини і гори долати
Й туманів густих пелену.
Навчи мене, Боже, любити,
З любові і Ти воскрес!
Щоб серце моє відкрите
Життя - осягнуло сенс.
Щоб в світі чесно прожила,
Як дмуть нездоланні вітри
І на краю не спинилась,
За крок до своєї мети.
Навчи бути сильною, Боже, -
У вірі спасіння і суть.
Як стріли і слово вороже
По тілу вогнем обпечуть.
Дай мудрості і розуміння,
Творити і нести добро.
Щоб потім моє покоління
Мене у серцях берегло.
І навіть коли забракне
Відваги, незламноі сили,
Ти прийдеш мене підняти
І візьмеш на мужні крила.
Молодець, Галинко. Чи згадають чи не згадають нас за наші вірші, то марнота. Головне, щоб хтось захотів пізнати правду Божу і встиг прийняти здобуте Господом спасіння, бо двері благодаті дуже скоро закриються, а люди у байках сплять. Хай вас Господь благословить і дасть сили і мудрості бути Його дзвонарем: бити на сполох.
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Може і мій "дзвін" принесе користь? Щиро дякую вам, за такий гарний відгук до мого вірша. Хай вам щастить.
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Стараюсь, Олексо, підібрати картинку до поезії. Так краще сприймається вірш. Та не велика суть в картинці, а в душі людини.
Дякую вам, що заходите в гості