Важке зерно додолу хилить колос.
На всій землі жнива і жайвір грає.
Та осінь вже співає в повний голос,
Серпанковим туманом серце крає.
А там і нудний дощ заплаче гірко,
Накривши ліс і поле з головою.
Здається, в нього особлива мірка
Для виміру душі у нас з тобою.
Розтане час, як сонце за горою,
Застелить землю килим листопаду...
Я тьмяною осінньою порою
Яка весна не зможу пригадати.