комиза уяви ранньої весни ("віршування в окупації") .
підлетіла оса до оси
- полечу я напевно до квітів - мовила їй.
- ти що?!. божевільна? - оса до оси одповіла. -
квіти...які ще там квіти?! лютуючий лютий лютує!
- одягни окуляри - розсміялась оса. -
подивись, яке сонце!
...і глянула крізь окуляри оса -
і, справді, сонце веселе,
і, справді, тепло
і свіжість весни від сині небес проливається.
- ..ну, що ж, коли так...а куди?
- тоді летимо...я знаю куди!
...і вони полетіли до квітучих ланів,
у розквітлі сади примхливої пави -
там пташиний лунав різноспів,
із пробудженням дня весни
віталися квітами трави,
рожевопрозорий серпанок світанку
хитався у сонячних променях подихом вітру -
пірнули оси у квіти,
купались в пилку золотавопринадноласкавому
і пили нектар...
і, сп"янілі, ситі і радісні,
але стомлені
сіли спочити на гілці квітучої вишні -
гойдав їх легкий вітерець,
а під ними й над ними
літали кулі і міни,
бухало щось десь і вибухало -
а бійдуже осам сп"янілим і ситим!
вони вірять у те,
що гроза то за обрієм грима.
куняють собі на віточці вишні,
гойдаються мов на орелі у квітах,
упевнені, їх гроза омине -
вони ж як у схроні
під обороною від грози
богорівного птаха павура,
мужа примхливої пави
у вічноквітучих садах і ланах неозорих...
Я повірила Вашій весні і надіям... 
дякую 
