Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ганна Верес (Демиденко): Тривожать сни війною їх ще й досі /До дня виводу радянських військ з Афганістану/ - ВІРШ
Тривожать сни війною їх ще й досі /До дня виводу радянських військ з Афганістану/
Сивіють скроні, вицвітають брови,
Життя карбує впевнено сліди.
Заради чого втрачене здоров’я?
Хай не потраплять діти хоч сюди!
Тривожать сни війною їх ще й досі,
Де ціль одна – душмана голова,
Ще матері за вбитими голосять,
Кусає губи нестара вдова.
Онук Афган тепер шука на карті,
Неначе діда хоче там знайти,
І серцю сина боляче стискатись,
Здалось на мить, що й серця стук затих.
Летять роки… Їх не спинити, Боже!
Хлоп’я бере альбом собі до рук.
–А дід на тебе, тату, дуже схожий, –
Відмітив раптом радісно онук.
Війна людей завжди безжально косить,
І кров, і смерть схиляють до землі.
В бою важкім міняють колір коси,
І сиротіють діточки малі.
Тривожать сни ще й досі їх війною,
І вже не бачить їм солодких снів…
Не для війни, погодьтеся зі мною,
Народжуєм і ростимо синів!
Ганна Верес.
Ганночко, вiрш неперевершений, як i всi Вашi твори! Й мене натхнули...
.....................
"Де цiль - душмана голова..."
Що ж, цiль, звичайно, не нова,
Бо на вiйнi, на будь-якiй,
Споконвiкiв закон такий: Вбий супротивника свого,
Поки не вбили самого!
...А хто такий був той "душман"?
Вiн воював за свiй Афган,
За звичний рух свого життя -
Минулого i майбуття...
Який в "душманськiй головi"
Складався образ "шуравi"*?
Ким кожний з наших солдатiв
Був для "Алаха воякiв"?
...На кшталт того, як "сепарата"
Сприймають ЗСУ солдати.
...............
Нехай же буде клятим не "душман",
А можновладцi завжди будуть клятi,
Що змушують своїх краян
Чортзна, за що в чужiй державi воювати!
________________________ *Шуравi - оцим словом з мови дарi афганськi моджахеди ("душмани") називали радянських солдатiв.
Дякую, Ганнусю, за такого чудового вірша.
Дотепер ще печуть мої скроні,
як згадаю все те, що було.
І так хочу щоб більше нікому,
від страждань і від втрат не пекло...
Сьогодні в новинах знову назвали страшні числа: в Афгані українців полягло 3,5 тис.; 7 тис. інвалідів. А скільки зникло без вісти! Жах! Дякую, Ніночко.
Людочко, мені хочеться вкотре нагадати нашому народу, ким ми були за перебування в СРСР. Що хотіли, те й робили з нами, з нашими дітьми. Наші хлопці навіть не знали, куди їх везуть, коли літаком перекидали у Афганістан. Ніколи не думала, що у 21 столітті розгориться війна, та ще й у нас. Невже манкуртами стали? Чому ж не роблять наші владні мужі ніяких висновків, коли підставляють наших дітей під приціл добре оснащеної російської армії. А саме страшне, що котли були із-за прорахунків штабів. Чи прорахунків, чи зради - це ще питання.
Дякую, Людо.
Не можу осягнути цього ні серцем, ні умом: ким себе треба вважати, щоб посилати на смерть тисячі невинних людей? Царем? Богом?
сатанинські виродки!
Жаль «афганців» безмежно. Гинули за чужу землю...
Мене теж весь час хвилює це питання, тому й написала не один вірш про це.
Сьогодні двояке ставлення у мене і до війни на сході: один раз думаю, що там наші люди, що Україна має бути неподільна, а інший раз думаю, а чи варто? Скільки ж вовка не годуй, а він у ліс дивиться. І цю мудрість забувати не слід. Що ті люди, точніше дикуни, робили з патріотами?!
Спасибі, Світланочко, за розуміння, за позицію, за чудові вірші.