Десь на краю всіх днів,
за горизонтом снів,
на рубежі життя –
вічне невороття...
Я відлечу, мов птах,
в край, що наводить страх,
та залишу́, як цвіт,
мого кохання світ.
Почуй,
я листям шепочу твоє ім'я,
і голос мій – у пісні солов'я.
Відчуй
мій дотик ніжний краплями дощу...
Я біль до твого серця не впущу!
Все, що не так, – пробач.
Лиш не сумуй, не плач!
Доки живе твоя
пам'ять – з тобою я.
Боляче? Став свічу –
янголом прилечу,
захистом буду я,
лиш прошепчи ім'я...
Прийду
я навесні фіалками в саду
і в мандри в нашу юність поведу...
Впаду,
зорею пролетівши милий двір,
коли прийде серпневий падозір...
Не край
ти серця свого, як поли́шу світ,
поглянь: навкруг – кохання мого слід,
і знай,
тебе самого не залишу я,
бо навіть в квітах – посмішка моя...
любов моя...
12.02.2016 р.
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як же давно я не бачила Вас!!! Рада Вашій появі. Надіюсь, все добре?
Наталочко! Я мабуть скоро залишу цей сайт: мені заборонили публікуватись.
Причини не знаю, на мої питання відповіді нема. Підозрюю, що починається 37 рік. Не приведи, Господи!
Маю можливість лише читати інших, писати листи і відгуки – і все.
Я вас люблю!
Спасибі Вам Світлано!!!
Кращих слів і годі бажати.Перечитала вже багато розів... написано душею,без сумніву.
Вже вкотре хочу сказати,що рада з цього ,що знаю Вас,таку чуйну,мудру,талановиту .Хай щастить в усьому!!!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Аж зашарілася... Ніночко, як Вам дякувати за таке тепло душі і серця, за чудові слова підтримки, яких я навряд чи заслуговую?! Спасибі, сонечко! Знайте, що я завжди радію, що читаєте мене, спілкуєтесь. Спасибі Господу, що дав змогу познайомитись з такою світлою душею! Хай Він береже і благословляє Вас!
має щастя те серце, якому кожне слово з цих рядків виспівує - навіть більше за щастя, бо в них і від любові останньої, і від печалі першої, і з подиху вірності юної. і з правди мудрості зрілої...
заспівали-зачарували і мою грішну душу, Світла Жінко!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бувають в житті тривожні моменти, коли тобі нагадують: життя не вічне... Тоді пишуться такі вірші. Дякую, Касьяне!
Світлано, вперше зустрічаю своєрідний заповіт у поезії, та ще й який! Кохання!!!!! Звичайно, він не може бути веселим, та саме в цьому і цінність вірша, бо автор усвідомлює, про що пише. Любити й справді не усім дано, а щоб пронести кохання через усе своє життя - взагалі одиницям. Радію за Вас і як за жінку, і як за майстриню слова. Щасти Вам! Обираю.
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірш спонтанний (як більшість того, що пишу). Проблема зі здоров'ям заставляє задуматись: а що, коли?..
Я знаю, що в нашому клубі не люблять віршів подібної тематики. Але ж ТОДІ... ну, Ви розумієте... я вже цього не напишу. Треба встигнути сказати за життя.
Ганнусю, дякую Вам за щирість серця і душі, за мудрість і велику людяність!
Тільки світла і щира душа
І у квітах тепло залиша!
Навіть з ТОГО далекого світу
Вона буде любити і гріти...
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Коли не стало мами, хтось, ніби янгол, став захищати мене...
Я знаю: вона – поруч, я відчуваю її. Любляча людина і з Того Світу допомагає своєю любов'ю, відмолюючи Там наші гріхи...
Дякую, сонечко моє миле, за такий чудовий експромт-перлинку! Зберігайте їх, колись опублікуєте.