|
Ми забули про слово "Мама",
Перестали вживати його,
Бо на серці у нас рана,
Від кохання "гнилого" свого.
Ми не хочем її зустрічати,
Бо для нас це непроханий гість.
Тільки й вмієм того кохати,
Хто взаємністю не відповість.
Ви засліплені своїм коханням,
Таким чЕрствим,бридким і гнилим.
А у матері в серці зітхання,
Бо для неї ти все ж таки-син.
Перестав ти її поважати,
І чекаєш,щоб тільки пішла...
Ти не можеш їй просто сказати,
Що для тебе вона дорога?
Ти згадай,як колись ще,маленький,
Прибігав ти до неї на руки,
Коли билось,мале ще,серденько,
У години гіркої розлуки.
Ти згадай,як не спала по ночах,
Як співала тобі пісні,
І як сльози стікали по очах,
Коли щось здобував ти собі.
Як вона завжди прибігала,
Коли був ти в якісь біді.
Та ще й тишком Бога благала,
Щоб і Він допоміг тобі.
Як вона завжди на порозі
Проводила тебе на уроки,
Вона завжди була у змозі,
Відігнати погані мороки.
Пам'ятаєш,вона бинтувала
Усі рани твої у йоді.
І життя би за тебе віддала,
Лиш при першій-кращій нагоді.
А тепер,коли постаріла,
І ось-ось вже скоро помре...
Голова її посивіла,
Але все ж вона тебе жде.
Та тобі на неї начхати,
Замість неї у тебе "любов",
Що на матір ти б міг проміняти,
Щоб кохати і знов,і знов.
Пам'ятай,вона завжди чекає,
Свого сина до себе в гості.
Хоч і серце її вмирає,
Від твоєї "паршивої злості".
Як будеш комусь знову казати
Те фальшиве своє "Люблю",
Пам'ятай,що в тебе є мати,
Тільки їй говори "люблю".
ID:
643342
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 12.02.2016 20:33:38
© дата внесення змiн: 12.02.2016 20:33:38
автор: El DoRaDo
Вкажіть причину вашої скарги
|
