Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ольга Плай: Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ VІІ. Покірний і зрадник - ВІРШ


Ольга Плай: Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ VІІ. Покірний і зрадник - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...

Пошук


Перевірка розміру




Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ VІІ. Покірний і зрадник

Йшов 945 рік від Різдва Христового. Київ процвітав, розбудовувався. Княжа родина збудувала чимало дворів по різних містах Русі. Їхній двір на Горі став ще кращим – там тепер з’явився новий величезний будинок з каменю, котрий і став новими княжими палатами. Ігор увесь час проводив у походах, тому державою керувала Ольга зі своїм найближчим радником – Асмудом – сином Мирослави й Тихона. Юнак у свої двадцять п’ять літ був надзвичайно кмітливим, тому не просто допомагав княгині, але й виховував синів Ольги та Ігоря: чотирнадцятирічного Святослава та десятилітнього Улеба. Старший був дуже схожим на батька: високий, статний, чорночубий, обожнював військову справу, непокірний, із запальним характером. Від Ольги також успадкував немало: сірі очі, бліде лице, мудрість та ніжність. Улеб був точною копією Ольги: світлоокий, блідолиций, ніжний та спокійний – повна протилежність брата. Недарма жінка називала молодшого своїм янголям, своїм віддзеркаленням. Того дня Ігор збирався до древлян по данину. — Ольго, серце моє, — звернувся до дружини Ігор. – Прав мудро. — Ігорю, ти ж знаєш, я не вмію інакше, — обійняла чоловіка. — Я обіцяю, що цей похід буде коротким і вдалим. Я повернуся і ми піднімемо на ноги Гору, дітей наших. — Я чекатиму. Я птахою полечу за тобою, дощем упаду на землю, і краплею стану на твоїй скроні. Ти – моє щастя, Ігоре, іншого мені не дано. — Сини мої, соколи княжі! – підійшов до дітей, і пригорнув їх до себе. – Пам’ятайте, що ви – майбутні правителі, тому в жодному випадку не ганьбіть нашу родину, слухайтеся матері та Асмуда – він буде з вами. — Слухаємо, батьку, — промовив Улеб. — А можна мені з тобою? – запитав Святослав. – Глянь-но, які у мене шати, як у справжнього хозарина… — Тоді наступного року, гаразд? — обіцяв Ігор. — Ще не час. Древляни – народ непокірний, непередбачуваний. Краще я сам з ними розберуся, а наступного року поїдемо разом. — Асмуде, — звернувся князь до наставника синів. – Навчи Святослава мистецтву зброї… — Слухаю, князю, – вклонився. — Соколи, — підійшов Свенельд. – Як повернемося, я навчу вас такому, що жоден гридь не знає. – Посміхнувся. – А поки що Асмуд вас навчатиме. Ти ж чинитимеш правильно? – спитав у хлопця. — Тільки вірою і правдою. — Тепер я спокійний, —сказав Ігор. – Вирушаймо, щоб на світанку бути у древлян! – гукнув і сів на свого баского коня. – Бувайте здоровенькі! Вслід за княжим військом здійнявся пил… *** — Княжичу, уважніше! – гукав Асмуд, уміло розмахуючи мечем. – А то супостат Вас поранить! — Я й так стараюся, Асмуде! – відповів Святослав. — Я не Свенельд, не володію зброєю ідеально, проте також знаю не мало. Святослав зупинився. — Чому ти тут, на Горі, при нашому домі? — Княгиня Ольга взяла мене до Ваших палат. Вся наша родина при Вас… — Крім Тихона. — Так, окрім мого батька, — зітхнув. – Він чудовий воїн і зараз супроводжує князя. — Йому можна вірити? — Можна. — Навіть більше, аніж Свенельду? — Як Ви забажаєте. Все у Ваших руках. Хлопець знову підняв меча. — Завжди кажіть супостату: іду на Ви – це повага до нього. — А це обов’язково? — Так, княжичу! — Асмуде! – гукнув Улеб, що підійшов. – Можна мені з вами? — А навчатиметься хто? — Я все вивчив. — І письмо? — Його першочергово. — Ставайте з нами, княжичу. Юнак посміхнувся і взяв зброю до рук. За ними з вікна спостерігала Ольга. — Твій син – чудовий учитель! – сказала вона Мирославі, що стояла поряд. – Я щаслива, що він при нашому дворі… — Це найкраща похвала для мене, княгине! — Скажи, нехай приготують найкращий обід для моїх синів! — Слухаю, княгине! Коли обід був готовий, до великої зали зайшли брати та Асмуд. Ольга вже чекала на них, не доторкнувшись до їжі. — Сідайте, мої соколи! – мовила до хлопців. – І ти приєднуйся. – глянула на вчителя. — Це велика честь для мене, княгине, — вклонився. Спробувавши смажену перепілку, жінка посміхнулася і глянула на Мирославу, що стояла осторонь. — І ти з нами сідай, Мирославо. — Княгине, мені… — Можна. Сьогодні можна. – Служниця сіла поряд і Ольга посміхнулася. – Я хочу, щоби такий обід приготували в честь повернення Ігоря. Подбаєш про це, Мирославо. — Добре, я Вас не підведу. — Мої милі, - звернулась до синів. – Що ви сьогодні вивчили? — Як правильно володіти зброєю! – гордо сказав Улеб. – Це так цікаво і захопливо. Проте, мені науки більше до вподоби. — Кому що! – засміявся Святослав. – Письмо й читання таке нудне… — Княжичу, якщо Ви хочете бути чудовим володарем, то повинні і писати, і читати – такий закон. — Ох… — зітхнув Святослав. *** Ігор вже повертався додому з даниною. — Ще одна ніч – і ми вдома, – полегшено зітхнув Свенельд, що сів поряд з князем біля вогнища. — Довга, холодна ніч, — мовив Ігор. – Ох, як же я хочу обійняти своїх синів, пригорнути свою кохану Ольгу! До речі, побратиме, ти коли думаєш одружуватися? — Я — Ваш покірний слуга, Ігоре Рюриковичу і моя місія – служити Вам та охороняти Вас і Вашу родину. Яка мені сім’я… — Ти повинен. Невже хочеш на старості літ зостатися один? — У мене є сестра, князю. — Сестра? – здивувався Ігор. – Чому ти про неї ніколи не розповідав? — Вона далеко звідси, – зітхнув і глянув у бік Києва. – І не знає про мене. — Чому, Свенельде? — Так буде краще. Якби мій покійний батько не розповів про неї, то я і не знав би. — Знайди її, Свенельде! Це ж твоя кровинка! — Я знайшов її. Дарма все це. — Хто вона? — Красуня, бояриня. Не рівня я їй. Не хочу, щоби вона знала про мене. Ігор глянув у небо. — У мене також є рідні, проте ми ніколи не бачилися. Як гадаєш, вони зараз дивляться на ту зірку – вказав рукою догори, на найбільше світило, – і думають про мене? — Все можливо, князю. У Свенельда перед очима з’явилася Ольга – самотня, сумна. Так, це все через Ігоря, котрий колись ввірвався до Києва і зруйнував усе, що міг. Душа Свенельда наповнилася ненавистю та бажанням помститися. — Як гадаєш, нашим воїнам вистачить цього золота? — запитав раптом Ігор. — Не зовсім… — Гадаєш? — Знаю. Вони ввесь час кажуть, що Ви – чудовий правитель і воїн, проте, грошей їм замало… — Треба було взяти більшу данину… — Ніколи не пізно повернутися знову, щоб зібрати більше, князю. — Все, завтра повернемося до Іскоростеня. Іди, скажи нашим гридям, вибери найкращих. — Слухаюсь, князю… Щойно Свенельд відійшов від Ігоря, як на нього накинувся Тихон. — Що ти замислив, божевільний? — Те, що тобі не потрібно знати! — Невже ти не второпаєш, чим таке повернення загрожує, князю? — Я все чудово розумію… Тихон підбіг до Свенельда. — Ти хочеш його вбити! – крикнув. – Я йому негайно все розповім. Воєвода схопив Тихона. — Тільки-но спробуй… У тебе такі чудові діти. Невже ти хочеш їм вкоротити віку? Вони ще такі малі. Асмуд, Предслава. — Ах ти ж… — Я усе сказав. – відпустив чоловіка. – Повернусь До Києва і поквитаюсь з тобою, вбивце! — Що? Який убивця? — вигукнув розгніваний Тихон. — Ну не я ж не вберіг покійного Володислава… — Невже тобі не шкода княгині? —Якраз її мені найбільше шкода! Мою кровинку… — прошепотів і пішов геть. Чоловік завмер на місці, не сказавши ні слова. Так, він частково був винен у трагедії, що сталася п’ятнадцять років тому. Уранці найкращі гриді разом з Ігорем були готові до чергового походу та зібралися перед табором в очікуванні Свенельда, котрий ніяк не виходив зі свого шатра. — Свенельде, друже! – князь увійшов до шатра, і, побачивши чоловіка ледь живим, завмер. — Що з тобою? — Княже… — прошепотів той. – Щось мені зле: лихоманить, погано мені. — Тримайся, побратиме! – нахилився до воїна і взяв його за руку. – Ще трішки зачекай. Увечері будете вдома. – Ти, — звернувся до воєводи, що стояв на вході до шатра, – скажи, щоби приготували все необхідне для того, аби Свенельда доправити до Києва. Гридь мовчки вийшов геть. — Князю, може не треба? Я зараз спробую підвестися. — Навіть не думай! – гримнув. – Я туди піду з Тихоном, і негайно повернуся до міста… Все, забирайте його! Вийшовши надвір, Ігор негайно покликав Тихона. — Підеш зі мною, – наказав. — Слухаю, князю. — Вітаю з тим, що ти знову у війську! Чоловік посміхнувся у відповідь. *** Ольга прокинулася серед ночі, голосно закричавши. — Мирославо! — Що з Вами, княгине? – перелякана служниця стояла на порозі. — Дай-но мені води. – Ольга жадібно пила, а далі почала розповідати. — Мені наснився страшний сон: ніби довкола Ігоря змій в’ється, та страшний такий, і від нього гине мій милий… — Ви просто переживаєте, княгине… Все буде гаразд! — Помолися зі мною, Мирославо. Жінки стали на коліна перед вікном і почали гаряче молитися. — Господи, вбережи раба Божого Ігоря від смерті, горя, нещастя… — Ольга підвела очі до неба та перехрестилася. *** Тим часом Ігор з військом підійшов до Іскоростеня, давши князю древлянському звістку, щоби той знову зібрав данину. — Ви впевнені, князю, що нам потрібна ця данина? – спитав Тихон. — Звісно! — ствердно відповів Ігор. — Це ж для наших гридів таке свято буде! — Древляни напали! – голосно закричав один з чоловіків, підбігши до князя. – Напали! Розпочалася страшна битва. Ігоря відразу ж сильно вдарили по голові, після чого він зомлів… Отямився князь у полоні. — Тихоне, ти тут? – спробував підвестися, оточений древлянами. — Я тут, князю! — обізвався Тихон, який зв’язаний сидів поруч. — Ох, я знав, що все так буде! — Про що ти? – підвів очі до колишнього друга. — Це все Свенельд. Він вчора мені сам все сказав, лихий чоловік! — Тихоне… — Не кажіть нічого! Ви знаєте, що я не винен у смерті Вашого первістка, я завжди був з Вами і буду! Ви знали правду, та не вірили у неї! — Над ними закричали ворони і з чорного неба пішов дощ. — Боги нас оплакують… — Пробач мені, Тихоне. — Я давно пробачив. Яким би Ви не були, я завжди знав Вас справжнього! Пообіцяйте мені, коли додому повернетеся, то попіклуєтеся про мою дружину та дітей моїх… — Ми разом повернемося! — Тільки Ви один, князю, тільки Ви один… Полонених вивели на середину кола, котре зробили жителі Іскоростеня. — Прощавайте, князю, — прошепотів Тихон. У нього впився ворожий меч, від чого чоловік упав додолу. — Тихоне! – закричав Ігор. – Тихоне! Перед Ігорем став князь Мал. Ворог глянув на переможеного та лукаво посміхнувся. Він завжди ненавидів князя – чоловік колись змусив древлян підкоритися йому та Києву, забрав у люду найдорожче – незалежність. — Ось ми й зустрілися, князю! – засміявся Мал. – Тільки тепер я стою над тобою, а не навпаки! Ігор підвів очі. Він зрозумів, що це його остання зустріч з ворогом і з них вціліє тільки один. — Невже, — прошепотів. – А ми давно не бачилися, – підвівся. – Навіщо ти знищив людей? Якщо ти вирішив убити мене, то вбий! — Я зроблю це із задоволенням, – дістав меча. – Ось-ось ти підеш до Нави разом зі своїми гридями, що полягли. Але я ж не такий лютий, яким здаюсь. Чи не так? — Чого ти хочеш? — Останнього бою, – глянув на зброю князя. – Бери меч до рук і бийся зі мною востаннє! Хто програє – той живим звідси не піде. — Гарна пропозиція. Мал підняв свого меча над собою і замахнувся на Ігоря. Поранений ледь встиг вчасно ухилитися від удару. — А ти спритний, — зашипів. — Знай, що мої сини мститимуть за мене. — Я і їх знищу, – розсміявся. – Давай-но, захищайся! Князі кидалися один на одного. Кожен з них був сильним і спритним, але рани давали про себе знати. Через кілька хвилин Ігор почав важко дихати і впав на коліна. — Бачу, ти здався, — переможно промовив древлянин. – Ну що ж, твій вибір… Ігор не міг підвестися. Кожен подих був страшенно болючим для нього. Він бачив, як чужі гриді заметушилися і через мить взяли його під руки та повели до двох дерев, які нахилили. — Прощавай, Ігорю! – крикнув супостат. – Ти заслуговуєш цієї страти. Чуєш? — На тому світі ми ще зустрінемось, Мале! – відгукнувся переможений. – Мої нащадки відплатять тобі! Це були останні слова Ігоря. Мал, не бажаючи бачити страшну картину смерті сина Києва, відвів свій погляд убік. Тепер у нього були великі плани на найближче майбутнє. Останній подих. Останні слова. Останній погляд. Останні думки. Трава довкола двох дерев-палачів почорніла від крові великого князя. Мал полегшено зітхнув і, не оглядаючись, сховався за мурами Іскоростеня. — Поховайте його, як слід! – гукнув гридям. – І негайно дайте звістку про смерть залишку війська та Києву! Нехай тепер усі знають, що я згодом стану князем усієї Русі! *** — Моя Ольго, душе моя, розрадо моя, щастя моє. Де б я не був – я ніколи не зможу забути образ твій. Пробач мені все, що робив не так або ж думав. Я тебе кохав, кохаю, і буду кохати – на світі цьому чи на небі далекому – завжди! Сини мої, соколи! Ви – найдорожче, що я маю. Ви — моя гордість, щастя, сила, перемога, мій розум. Вірю, що станете чудовими правителями! Благословляю! Тихоне, вчителю мій, найвідданіший та найсильніший! Пробач за невіру, за біль та горе. Спочивай з миром! Свенельде, лисе хитрий! Ти втерся в мою довіру, а потім зрадив. Ох, пам’ятай, що помста – річ страшна, ненависть – ще гірша. Не бачити тобі спокою на тому світі, хоч на цьому матимеш. Вибачаю! Предки мої, батьки мої, зустріньте мене, пригорніть мене, грішного. Простіть мені все зле та нелюдське. Вітайте мене, бо я Вас вітаю!

ID: 642158
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.02.2016 09:52:45
© дата внесення змiн: 17.02.2016 17:21:40
автор: Ольга Плай

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (226)
В тому числі авторами сайту (4) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

гарно пишете. хороша мова. цікаво. хоча трохи помилок знайшов. натхнення!
 
Ольга Плай відповів на коментар НАСИПАНИЙ ВІКТОР, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! apple give_rose Мені дуже цікаво знати думку оточуючих)) Старатимуся надалі вдосконалюватися і намагатимусь робити якнайменше помилок: на даний момент я початківець.
Ще раз щиро дякую за такий приємний і теплий коментар))) smile apple
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  тартак
Mattias Genri: - древесный бардак, это - тартак...
Синонім до слова:  казино
Ниро Вульф: - рулеткодром
Синонім до слова:  тартак
Еkатерина: - лісарня - у Карпатах
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - Похилого Віку
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Нові твори