Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ольга Плай: Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ ІІІ. Прекраса - ВІРШ


Ольга Плай: Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ ІІІ. Прекраса - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 15

Пошук


Перевірка розміру




Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ ІІІ. Прекраса

Від того дня минуло кілька місяців. Княжич Ігор давно повернувся до Києва і не мав ніякого спокою. Думками він був далеко, поряд з Прекрасою. Настав час одружуватись, і князь Олег почав підшукувати нащадкові різні кандидатури на роль майбутньої дружини. Одного дня батько покликав хлопця до великої зали, де зазвичай зустрічали гостей або ж проводили різні збори. Зала була не дуже великою, але й не малою. Зсередини була дерев`яною, з великими вікнами та красивими візерунками, що оздоблювали їх. Стіни були не надто високими, і зала з першого погляду здавалася малою, але була широкою. — Батьку! – привітався Ігор, і низько вклонився. – Я радий Вас сьогодні бачити. — Сину, Ігоре! Проходь-но, сідай поряд зі мною. Коли хлопець вмостився, батько подав знак слузі, і той швиденько вибіг із зали. — Що трапилося, батьку? – спитав Ігор, але князь тільки посміхнувся. До кімнати увійшли слуги, а за ними – троє молодих дівчат, що опустили голови і низько вклонилися князю і княжичу. — Ігоре, — розпочав розмову Олег, вставши з престолу, — минуло чимало часу від твого народження – тобі вже вісімнадцять літ, і час замислюватися про своє майбутнє. — Моє майбутнє у Ваших руках, батьку! – юнак підвівся. — Сину мій! – чоловік поплескав хлопця по плечу, – тобі потрібно думати про продовження роду, про свою сім`ю. Розумієш? – князь підійшов до дівчат. – Глянь-но, які вони чудові! Вибирай собі в дружини, яку хочеш! – і відійшов убік. — Князю! Я вже вибрав собі наречену, і не бажаю інших. Не бажаю! — Так покажи мені її, ми з тобою тоді все вирішимо. Гадаю, ти зробив чудовий вибір. Хто вона, відкіля? — Я не знаю, де вона живе, я не відаю про її рід. Знаю лишень одне – її ім`я, найсолодше з-поміж інших — Прекраса. Олег знову махнув рукою, і всіх дівчат вивели геть. Батько і син зосталися наодинці. — Ігоре, — чоловік узяв сина за плечі. – Досить жити мріями. Чим тобі не вгодили ці жінки, одна краща від іншої? — Бо вони – не такі, розумієш? – Ігор заходив по залі. – Не мудрі, не вчені, без манер, не такі гарні. Що в них за очі? Де той блиск, той безмовний порив ніжності та пристрасті? Де? Вони їй не рівня! — Вона зі знатних родів? Багата, бояриня чи донька воєводи? — Ні… — Ось, бачиш? – засміявся. – Вона — ніхто. А ці – багаті, і родини у них гарні. Те, що тобі потрібно! Негоже з простачкою долю пов`язувати. — Все у руках Лади! – поклонився. – Вибачте! – і вийшов геть із зали. Скільки б разів не шукав Олег нащадкові наречених – все дарма. Перед очима у хлопця була лише та чудова незнайомка, що полонила його серце, котрою він марив. Коли ж княжич занепав духом, князь, не відаючи, що робити, звернувся за допомогою до Тихона – вірного дружинника Ігоря, його друга і наставника. — Княжичу, — якось постукавши у двері, до покоїв хлопця завітав Тихон. – Я до Вас прийшов. — Кімната була маленькою – дерев’яна, з великим вікном, стіни її були прикрашені різними візерунками на шкірах тварин, що їх вполював Ігор. Посеред кімнати лежав великий ведмідь, а точніше – його шкіра, що за розмірами нагадувала невеликий килим. — Йди собі, Тихоне, — поглянув на дружинника. – Я у відчаї. Не бажаю розмовляти. Йди, – відвернувся до вікна. — Власне тому я і тут. Я можу Вам допомогти, а тим більше, я цього хочу! Ви тільки скажіть, що Вам потрібно? — Не що, а хто. Мені потрібна вона, тільки вона. Хоча, ти це і так знаєш. Мені від тебе нічого приховувати. – Ігор підійшов до Тихона, – знайди її, прошу тебе! І проси тоді все, що захочеш! — Мені нічого не потрібно, княжичу. Я знайду її та привезу сюди. Дайте мені в путь коня доброго та дружинників мудрих! — Бери, бери, що завгодно! Зібралася дружина в далекий путь. Їхали вони не один день і не одну ніч. А коли приїхали – негайно ж стали шукати по всій окрузі дівчину з іменем Прекраса, але такої ніде не було. Не знав Тихон, що йому робити – сів на березі ріки та й почав тужити – не пробачить йому Ігор, що той прохання не виконав. Аж раптом до берега приплив човен і звідти вийшов красивий статний юнак. Незнайомець відразу ж підійшов до Тихона. — Чи можу я Вам чимось допомогти? Воєвода підняв голову і здивувався ввічливості хлопця. — Та шукаю я дівчину одну, але ніде знайти не можу. Ой горе мені, горе! Мені ж княжич не пробачить цього! — Княжич? – здивовано посміхнувся молодик. — Він же, київський. — А, це той, який геть ні моралі, ні манер ніяких не має? — Та як ти смієш? – підскочив Тихон, - я тобі зараз тумаків надаю! – але хлопчина тільки розсміявся. — Що ж у вас, у київських, манери такі – на жінок руку підіймати і кричати? Княжич також себе так поводив. — То ти його знаєш? — Як мені не знати цього молодика – я ж його через річку перевозила, а потім він мені ласкаві речі казав. — Ти – жінка?! — А що, не схожа? – засміялася. — Ти – Прекраса? Дівчина швидко розпустила своє волосся і воно пишними світло-русявими хвилями розсипалося по плечах аж до пояса. Від несподіванки та небаченої краси Тихон упав на коліна. — Прекрасо, дарунок Лади, поїдьмо до Києва, до Ігоря Олеговича, що за тобою мене послав! — Як мені Доля позволить, так воно і станеться. На все буде батьківська воля, а батьківський дозвіл за гріш не купиш – не продається, – зітхнула. – Якби я їх мала… І пішли вони до дівочого дому. Здивувалися дружинники вигляду хатинки – стара, ледве трималася, наче от-от завалиться. Недовго збирала найнеобхідніше дівчина та відразу ж відправилася з Тихоном та дружиною в дорогу не близьку. Виглядав Ігор Тихона і кохану з дороги – ніяк не міг дочекатися, коли вони нарешті зустрінуться. Як побачив дружину з Прекрасою біля княжого дому – струнку станом, у красивих шатах – закам’янів від подиву, і миттю кинувся дівчині назустріч. Неабияк здивувався Олег, що також зустрічав гостю. — Ласкаво просимо! – розвів руками і посміхнувся. Юнка тільки низько вклонилася, побачивши князя і підняла очі. Ігор відразу підійшов до неї і провів своєю рукою по обличчю дівчини. — Яка ж ти гарна, Прекрасо! — Ваша Милосте, — прошепотіла, – Ви так змужніли. — А чи пригадуєш, як ти колись зо мною прощалась? Все ж таки Лада змилувалась наді мною і подарувала можливість знову побачити тебе. — Взявши кохану за руку, підвів її до ґанку, та промовив. – Готуйтеся, люди! Настане незабаром той день, коли весілля княже святкуватимемо! Народ довкола загомонів. Провів Ігор Прекрасу до її покоїв. Завмерла від подиву дівчина, бо ще ніколи в житті не бачила таких стін: красиві, світлі, прикрашені шкірами різним тварин та різноманітними тканинами. — Я про таке ніколи і не мріяла, — сказала. – Дякую. — Це ще не все, – посміхнувся. – Це – вказав на дівчину, що була в покоях, – твоя служниця Мирослава. Вона допомагатиме тобі. — Нова знайома низько вклонилася нареченій. Мирослава була стрункою, середнього зросту, з чорними очима та темним волоссям, смаглявою шкірою і приємною усмішкою. Дівчину привезли з Болгарії. — Дякую тобі, Ігоре! – посміхнулася Прекраса. – Я до віку цього не забуду! *** До наступного дня Прекраса вже встигла освоїтися у своїх покоях. Після маленької, темненької мазанки ця кімната здавалася просторим палацом з білими стінами, високою стелею та величезним вікном, з якого було видно Борисфен як на долоні. Особливо чудовим він був, коли сонце ховалося за обрій і місяць із зорями виходили на люд, освічуючи все довкола. — Нарешті я вдома, — прошепотіла дівчина, вийшовши на великий балкон, що був прибудований до княжих хоромів. Звідти вона бачила весь Київ та Борисфен, котрий тихо тягнувся вдалечінь. На жаль, на Горі не було такого саду, як у її селищі. Зрозумівши, що вона більше не змушена працювати, Прекраса шукала, чим можна себе зайняти. На вулицях міста вона проводила більше часу, аніж будь-хто з княжої родини. Мирослава невідступно йшла за нею, пильно наглядаючи, щоб нічого лихого не трапилося. — Мирославо, розкажи-но мені про люд місцевий, про князів наших. Чи правлять гарно? Звідкіля вони? – почала розмову майбутня княгиня, гуляючи Горою зі служницею. — Ох, Прекрасо, — зітхнула дівчина. – Люд наш щасливий, бо має хліб та воду, а князі правлять гарно, з ними горя ніхто не знає, – посміхнулася. – Коли до влади прийшов Олег, я була ще зовсім малою, тому не пам’ятаю хто він та звідки. Кажуть, що начебто походить він з варягів, а Ігор родичем його, сином величається. А хто його знає, як воно насправді є. Ніхто, окрім них самих. — А попередні князі? Де вони, ким були? – спинилася біля величезного дуба. – Я не знаю місцевих історій, тому й прошу тебе розповісти мені. Соромно буде показатися на очі княжичу, не знаючи елементарного. — Ходімо, я дещо Вам покажу, – поманила рукою Мирослава. – Це зовсім поряд, недалеко. Служниця з Прекрасою пройшли через всю Гору, вийшли за її межі та спинилися на кручі понад рікою. Сонце світило яскравіше, аніж колись, а пташки щебетали, наче змагалися, у кого кращий спів. З боку від дівчат був великий насип, покритий травою. — Тут знайшли вічний спокій Аскольд та Дір, наші колишні князі, — вказала Мирослава. – Олег наказав поховати їх тут, понад Києвом. — Аскольд і Дір… — прошепотіла Прекраса та підійшла ближче. Вона зі смутком глянула на могилу, проковтнувши біль. Дівчина зітхнула та ще раз глянула на річку. — Ходімо звідси… Княжич, мабуть, уже чекає на нас. Служниця мовчки кивнула. Майбутня княгиня поспішила в бік Гори, більше не спиняючись і не дивлячись довкола. Як же це воно – відчувати смуток за померлими та збиратися стати дружиною нащадка їх ворогів? Почуття ділилися надвоє: знищити або ж пробачити. Вибір був важким. Ігор чекав на них у великій залі. Побачивши свою наречену, юнак посміхнувся та підійшов до неї. Мирослава тихо вийшла за двері. — Прекрасо! – обійняв. – Я вже почав хвилюватися… — Все гаразд, княжичу, — промовила невпевнено. – Щось трапилося? Ви такий схвильований. — Ще б пак! – засміявся. — Через кілька днів весілля, як тут не хвилюватися? Дівчина опустила очі. Вона соромилася дивитися у вічі княжичу, у котрого серце палало від почуттів до неї. — Ти соромишся мене? – здивувався. – Прекрасо, мила… — Я не варта Вас. Хто ж бачив, щоби особа знатного роду пов’язувала свою долю з простолюдинкою? — Не верзи дурниць, – взяв дівчину за руку. – Ти готова до шлюбу? — Готова, – відповіла впевнено. – Я завжди готова, допоки Ви кохаєте мене. — Я буду вічно кохати тебе, – нахилився, щоби поцілувати кохану, але раптовий стук зупинив його. – Ввійдіть. До покоїв ввійшов Олег. Чоловік посміхався, і, побачивши закоханих, зрадів ще більше. Взагалі він був добродушним і щирим, не рідко траплялося так, що князь міг передбачити майбутнє, тому його називали Віщим. — Вечеря готова, – мовив суворо, але миттю став ніжним. – Я вирішив сам вас покликати… Молодята кивнули головами та вийшли за Олегом. Прекраса спинилася на мить, оглянулася та пішла вслід за коханим. *** Київ давно не пам’ятав такого бенкету. Сонечко яскраво світило, на небі не було жодної хмаринки. Так природа приготувалася до святкування княжого весілля. На Горі влаштували справжнє свято: довкола на вогнищах смажили різне м’ясо, простолюд міг скуштувати медовуху та інші смачні напої, різноманітні страви ламали столи під гучну та веселу музику. У великій залі накрили столи для княжої родини, боярів і найближчих воєвод. У вікна заглядали сонячні промінчики, немовби вітали наречених та гостей зі святом. Прекраса вперше у житті одягнула такі красиві білі шати, обшиті золотими та срібними нитками. Її красиву довгу косу розплели та вдягнули різні прикраси, щоби підкреслити її грацію та шляхетне походження. Наречена разом з Мирославою, як дружкою і ще кількома служницями підійшла до дверей. Дівчина зітхнула та глянула на Мирославу. — Я хвилююся, Мирославо, – посміхнулася збентежено. – Виглянь-но за двері, скажи, чи багато там людей? Хто вони? — Прекрасо, не хвилюйтеся Ви так, – виглянула за двері. – Люди стоятимуть біля входу до великої зали та вітатимуть Вас. Дівчина зробила кілька кроків уперед, ковтнула повітря і повільно, немов пливла, пішла до великої зали. Вона оглядалася по сторонах, немовби шукала когось, мабуть, Ігоря, якого не бачила ще від учорашнього вечора. Біля великої зали зібралося чимало людей. Молоді дівчата – служниці – почали обсипати Прекрасу зерном – такий був давній слов’янський звичай, на щастя й долю. Перед нареченою стояв наречений, також зодягнений у білі шати й посміхнувся, побачивши її. — Прекрасо, — прошепотів, – нарешті я побачив тебе, голубко… — Ігорю. Я шукала Вас очима та знайшла, – відповіла й узяла його за руку. — Тепер тільки на «ти», моя дружино, – посміхнувся ще сильніше. – Ходімо. Молодят з ніг до голови обсипали зерном, вигукуючи різні побажання. Олег стояв посеред Великої зали та, побачивши молодих, зробив кілька кроків до них, тримаючи в руках коровай із сіллю. — Ну що ж, мої милі, — засміявся, – ламайте коровай, покажіть-но мені, хто у вас головний буде! Молодята почали тягнути коровай хто куди: нареченій перепав більший шматок. Вона розсміялася з усієї сили, не приховуючи своєї радості. Князь поплескав Ігоря по плечу, після чого підійшов ще ближче до молодиці. — Я вирішив зробити тобі подарунок. Гадаю, ти не проти? — Ваш дарунок – найкраще, що може бути! – поцілувала його в руку. — З цієї миті та до скону віків величатимуть тебе Ольгою! – глянув їй у вічі. – Я нарікаю тебе Ольгою, що означає «свята», «світла», «дарунок долі», «вільна». Нехай ці якості супроводжують тебе та нащадків ваших! Дівчина посміхнулася, намагаючись приховати свої сльози. Це ім’я вона сприйняла як найкращий подарунок, схожий до милості, посланої з небес простолюду, котрий так цього потребував. Наречена відчувала хвилювання коханого, до якого вже встигла звикнути, встигла покохати його так сильно, як він її. — Дякую Вам, князю! – вклонилася. – Це так приємно! Олег сприймав невістку як доньку. Він бачив у ній чудову матір для дітей Ігоря, чудову дружину та жінку, котра була не просто вродливою, але й мудрою. Вперше в житті він відчув таку вдячність за таку дрібничку. Князь пов’язав закоханим руки рушником і звернувся до гостей. — Нумо до столу! – засміявся. – Нехай музики грають щосили, нехай весь Київ святкує створення нової княжої сім’ї! Від того моменту постала Ольга перед русичами княгинею київською – дружиною Ігоря Олеговича, володаркою всієї Русі.

ID: 641660
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.02.2016 10:25:03
© дата внесення змiн: 06.02.2016 10:25:03
автор: Ольга Плай

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (222)
В тому числі авторами сайту (1) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Нові твори