3.1
сонце, благаю, прошу, тільки не мовчи...
кажи, кажи що небуть.
мовчатимемо разом уві-сні...а у житті
слова розгублені мої.
скажи-но, що тримаєш не душі?.
збагни!, я ж не вампір чи телепат
чи медіум, як нині багато. я сам то виявить не зможу
у сховинах самої душі.
А ти стоїш, неначе на порозі змін.
про що міркуєш?
..............
у вчинках і словах, наразі бачу лиш
я дівчину малу, що у кутку закрившись
від усього світу і очі затулила так,
що мати втіху не дивитися в мої.
страшні!!!
А придивлюсь... ти щось ховаєш у руці.
то твій секрет... твої сполохані в коханні мрії.
таємно від усіх і кожного.
рука тримає впевнено і міцно,
як то солдат тримає зброю на пості
мінливої сусідньої держави
не підкупити, не пролізти.
до тебе вже так просто не підкатиш
навіть жалкі троянди
не розтоплять міці тої.
стирчать упевнено голки.
прикро на те дивитись
що мав ще вдіяти.
безхмарне небо...кава зранку..
поцілунки й пестощі.
хтось обіцяє неможливе. я не можу.
я можу лиш любити. ззовні це не видно ясно.
а може і кохати я не здатен??..
мене вже вицідили.
а може і прокляли.
красою вже дістав собі відпустку в пеклі.
що коїться у нас на стороні - хто зна.
чи варті ще зізнання, коли ми бути разом
І що говорять замість слова - очі.
тож, пригорни до себе мою втому,
А чесно відкажи мені -
- навіщо звіра вивела в мені
він не потрібен геть тобі!.
Чи думаєш інакше...
