Гортає час життєві сторінки
Мої й моєї неньки України,
Чи то намудрували так зірки,
Що ми так схожі долями своїми?
Чи то Всевишній про обох забув,
Чи доля шлях важкий нам уділила,
Що часто пожинаємо ганьбу
Й товчем своє тяжке життєве мливо?
Та як би не стелилися путі,
За нас ніхто дорогу цю не пройде,
Й нема для мене іншого в житті,
Як до кінця іти з моїм народом!
21.01.2014.
Ганна Верес.
Ганно,мені не вистачає слів,щоб Вам дякувати так як Ви заслужили своєю творчістю.Так написано як я думаю, тільки не написала.Дякую Вам,зичу здоров'я і натхнення.
"Чи то Всевишній про обох забув,
Чи доля шлях важкий нам уділила,.." -
доказ того, що людина не може бути відділеною від свого народу. Існує, мабуть, залежність одне від одного. Тому патріотизм - це не якийсь пафосний фарс заради визнання, а розуміння цього взаємозв'язку і почуття синовньої відповідальності за долю свого народу.
Дякую.
Вікторе, дякую за змістовний і глибокий коментар. Згоджуюсь з кожним Вашим словом. Саме такий взаємозв*язок я справді відчуваю. При чому сильніший він, коли народ у небезпеці. Коли стояв Майдан, я майже не спала, переживала, писала, коли почалася війна, допомагала, чим могла, і знову пишу. Може, моя писанина не така якісна, як хотілось би, але не писати теж не можу, поки не дізнаюся, скільки разів обстріляли, чи є вбиті. сусідка каже, я, мовляв, виключаю, не можу вже слухати, а я не можу не слухати.
Думаю, то закладено в людині з космосу. Я Водолій за знаком зодіаку, а таким людям притаманний альтруїзм (бажанна служити іншим). Ми багато чого не можемо пояснити навіть собі.
Позавчора в "Новинах" показали похорон 18-річного добровольця, Розповідали односельці, як він рвався туди, як через вікно тікав у Київ на Майдан. Щось же рухало юнаком?
Хочу подарувати вам вірш про нього. Він мав… вісімнадцять…
Він мав… вісімнадцять…
Лише вісімнадцять…
Не стане старшим ніколи…
На Схід записався…
Й там друзям признався:
Народжений на Миколу…
«Ти будеш багатий,» –
Сміялись солдати,
Пророчачи щастя-долю…
Не знали ще друзі,
Що у лісосмузі
Зустрінеться він… з бідою…
Йому вісімнадцять…
Лише вісімнадцять…
Відміряно юнакові…
Та серце юнацьке
Спинилось зненацька,
І… випала з рук підкова…
І це… в вісімнадцять…
Лише в вісімнадцять…
Недавно закінчив школу…
Його ж дев’ятнадцять
Будуть відзначаться
У ангелів дружнім колі…
Хустину ж чорненьку
Носитиме ненька
Ще довго… Й після Миколи…
Внучаток маленьких,
Таких чепурненьких
Його… не діжде… ніколи…
7.01.2016.
Ще раз дякую Вам.