Холодні дні понакидали сірі тіні
На силуети сплячо-зморених дерев
Що колихались у вечірнім мерехтінні
Їх тихий шум глушив колючий вітру рев...
Десь в далині марніє сонце потьмяніле
На тлі оливково-самотніх кораблів
І в піднебессі наче досі, запізніло
Лунають співи вже зимових журавлів...
Схололе небо і схололі зимні будні
Від них так хочеться втекти, хоча б кудись
Тобі ще сняться сни про літо, незабутні
Хоч за вікном давно бліда сіріє вись...
На серці туга у сплетінні із журбою
Свої дарунки нам підносять на крилі
А я піду сьогодні слідом за тобою
Щоб розділити твої зболені жалі...
Ти не сумуй, мій друже, все колись минає
Пройде цей холод, зійде сонце у душі
Нехай твій смуток з першим снігом опадає
Й назавжди зникне у зимовій метушні...
Ти усміхнися, мій хороший...я благаю!
Нехай зима нас погойдає на крилі
Руки твоєї я сьогодні не пускаю
А ти зі снігом відпусти свої жалі...
Ніжність аж хлюпоче через край.
Коханнячка вірного Вам, Наталю
Чудовий вірш!
Процак Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мила Вільшаночко, спасибі Вам щиренько за теплі відгуки і побажання.Ціню кожне Ваше слово...Вірність у коханні як і в дружбі,якість дуже рідкісна...на неї треба заслужити, напевно, а якщо вона все ж є, то це вже дар.Спасибоньки Вам!!!І Вам бажаю вірних щирих і теплих стосунків,як дружніх так і сердечних!Сонечка Вам побільше!!!
Твір в якому присутня оптимістична кінцівка, говориться ніби не все так погано, мені подобається. І взагалі він вельми мелодійний, добре підібранні слова, порівняння)
Процак Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі тобі друже, за всі твої схвальні і теплі коментарі.Рада тобі
Дуже лірично і дуже гарно,просто - чудово!!!
Це так великодушно -"А я піду сьогодні слідом за тобою
Щоб розділити твої зболені жалі..." (не всім під силу)
Процак Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00