Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валентина Ланевич: Любов ближніх. - ВІРШ


Валентина Ланевич: Любов ближніх. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...

Пошук


Перевірка розміру




Любов ближніх.

Затишний дворик на вулиці М. Закревського зустрів її давніми спогадами. Лідія присіла на лавочці і їй ніби вчувся дитячий сміх, що лунав із привідчиненого вікна третього поверху двохкімнатки, де вони дружною сім’ю проводили довгі зимові вечори, такі, як от цей, - теперішній та нині він інший. Сумна, крива усмішка пробігла зморшкуватим обличчям, а погляд знову прикипів до вікна квартири, в якому загорівся ясний вогник. Світло, ніби за помахом чарівної палички, вмикалось почергово і нараз у багатьох вікнах довгої п’ятиповерхівки, що стояла напівкругом, а з неба, всіяного мехтливими зорями, повільно, тихо спадав на неї білий, лапатий сніг і вона заціпеніло дивилась на цю красу, а до горла вже підступав комок болі, витискаючи глибинні, беззвучні сльози. Рвучко підвівшись, Ліда витерла терпкі сльози і швидко пішла геть, а їй у спину доносились, закарбовані в пам’яті, слова двадцятиоднорічного внука, сина доньки і цьвохали, цьвохали, ніби батогом, - по плечах, пригинаючи ті нестерпним тягарем до землі: - Чого ти сюди все ходиш? Ти ж сама підписала дарчу на мене і квартира стала моєю, вона моя, чуєш? Забудь сюди дорогу, не ходи, не підпирай собою стін, бо ти тут зайва. Деренчливий трамвай, погойдуючись на рейках, повільно сунув Троєщиною, полишаючи позад Лідії колись щасливе її життя. Вона збайдужіло спостерігала за знайомими краєвидами, а думка, свердлячи мозок, напосідала тугою, пекла холодною невідворотнісню: - Зайва і не тільки для внука. Донька, кровинка, яку з такою теплою любов’ю виношувала під серцем, нещодавно попросила маму полишити дачу, що також, за дарчою, стала належати тій, бо Лідія, нібито, забагато вирощеної городини виносила синові до Києва. Із задуми вивів голос кондуктора, що сповіщав про прибуття трамваю на станцію метра "Чернігівська". Жінка встала і повільно пішла до виходу відкритих трамвайних дверей, а в голові вкотре прокручувалась думка: Не чекала і від кого, від доньки та внука, що після смерті чоловіка, ті так жорстко обійдуться з нею, що вона фактично стане безспитульною та, дякувати Богу, син виявився милосердним до рідної матері і, незважаючи на невістчине незадоволення, прийняв її жити до своєї квартири. Правда, невістка свекруху просто терпить і при синові не каже на ту нічого та, залишаючись наодинці з нею, усім своїм виглядом дає зрозуміти, що вона і тут зайва. І Лідія йде з перед її очей , і майже цілими днями блукає Києвом. От і зараз, разом із сутінками, вона повертається на Оболонь, до свого прихистку, де любов ближніх до неї, матері, залишається такою неоднозначною. 09.12.15

ID: 627345
Рубрика: Вірші, Нарис
дата надходження: 09.12.2015 14:12:26
© дата внесення змiн: 14.09.2016 01:41:50
автор: Валентина Ланевич

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги