Я прийду до тебе сьогодні на каву,
твою, особливу, із золотими вершками,
на блюдечці,де кошенята ласують шматочком сметани,
торкаючись вушками краєчок веселки...
Можна? Дозволь мені тільки малесеньке право,
заглядати в твої глибини-оченята,
дитячі такі, і дорослі, позначені ,трошки,літами,
я не навчився,перед ними думки в"язати в петельки...
Можна,тобі розповім я про мрію?
Довірити мрію за чашечку кави,
так легко і тяжко, коли лиш вона поміж нами,
й димок посміхається й шепоче про ніжність омани,
і душа моя мліє... Ота,що вже вміє німо кричати,
і як ота кава, на дні, жалюгідно міліє...
Твої оченята, і ці кошенята,
і слів повен вечір... І кава оця,
щоб не минули, так як минають всі речі,
які відбирає у нас час в порожнечу,
краще залишимось немов та малеча,
я про це молю в Бога отця...
