Цього разу я вже не йшов положистим схилом від підніжжя гори. Це мій другий підйом. Я вирішив спробувати більш екстремальніший розвиток подій.
Я наблизився до крутого каменистого шляху, що пролягав з протилежного боку. Тепер мої кроки ставали повільнішими при наближенні до піщаного грунту, такого крихкого під моїми ногами. Переді мною постала кам’яна брила, що відхилялася набік з під надр земляного насипу. Ракушняк потроху розсипався з під моїх рук, частково прилипаючи до моїх вогких, спітнілих долонь. Я піднявся на її поверхню.
Осторонь виднілася протоптана доріжка. В’юнко вона плелась попри колючі кущі присадкуватого глоду та притоптаної додолу трави. Вище росли низькорослі модрини, звужуючи стежку під самим верхом. Ця доріжка могла змінити мій шлях, але вагатися я не хотів і половина шляху вже була пройдена.
Пройшовши заглибину між масивним, трьох фунтовим камінням заввишки, здолавши ще один імпровізований самою природою кам’яний східець, я постав на ще один випнутий зсередини камінний валун. Ця пропорційно зчесана рапата перешкода була засипана сухим піщаним покривалом, яке розпливалося під моїм взуттям. Я відчув непереборне бажання переміститись на пласку поверхню, уявляючи відчуття рівнини перед своїм зором. Мимохідь я притулився спиною до глиняної стели, впершись ногами під опору непорушного геологічного бруку. Холод покотив моїм тілом. Голова піднялась догори. Наступна перешкода над головою. Це вже пік боязні, якої я наситився по вінця.
Два гострі кути виринули за п’ять дюймів від мого чола. Один був завше схожим на витягнутий з під океану мініатюрний риф, трикутно-подібної форми об’ємом з кулак і був кінцем твердої брили що лежала непорушно-неприступно. Інший по горизонталі стирчав за сорок сантиметрів від першого. Бачачи його початок я не міг розраховувати на його надійність, адже я не бачив міцної опори встромленої в середину, яка видавалась за його основу. Він мені здавався грудочкою запхнутою в напівсиру глиняну масу.
Я простяг ліву руку догори намагаючись вчепитись пальцями за каменюку в якій йняв віру, що розташувалась в тому ж боці що і моя рука. Своєю правою ногою я досяг бурого землянисто-глиняного виступу, що випирав випуклою масою утворюючи горбок в тій же правій стороні куди простяглася моя нога. Випрямивши ліву ногу я спробував закинути її на тонку рівну плиту, яка скоріше була більшою частиною в заглиблені, виходячи лише на декілька сантиметрів крислатим боком з поза неї. Тепер я майже зробив шпагат. Мої ноги розширились. Доля секунди і я відштовхнувся правою ногою від горбочка і опинився обома ногами на поверхні. Коли мої ноги переміщалися, руки рефлекторно затисли камінь мов ліщата, від чого пушки на пальцях просочились багряною кров’ю.
Я був урятований. Зробивши глибокий видих відчув свіжий прилив крові по моєму тілі. Кінчики пальців припікали ледь відчутним болем. Горизонт розширився в моєму погляді. Я стояв заціпенілий деяку долю секунд на кам’яному плато.
Далі мені залишилось пройти земляний пагорб на якому розкинулась зависла обривиста стежка. В кінці вона вирівнювалася і вела до плоским земляного майданчику. Я повагом, а потім все швидше просунувся до нього.
Нарешті переді мною постав великий залізний хрест, обсаджений бетонним фундаментом. Цей хрест виблискував від сонця вузькою подовгастою смужкою світла від латунно-сірого відблиску сонця, яке блимало з-за хмар. Навпроти від нього стирчав піщанистий камінь, змішаний з щебенем. Я присів на ньому.
Я відчув тріумфальну радість. Вона не була проявом моєї пихи, що йшла в комплекті з гордістю. Це всього лишень приємний момент перебореної фобії. Проте, частково… Це один з небагатьох кроків який становив боротьбу проти почуття, яке кидало мене в дрож і підкошувало мої ноги.
Я дивився до низу з краю земляної площадки, яка опускаючись вкрилась травою. Цей спуск заріс пишною зеленню. Тут росла вже зів’яла, ще від кінця серпня кульбаба, яка розкинулась поодинокими полянами де не де.
