Розганяючись щосили, я розіб’ю обличчя
Цієї ляльки,
Цієї бл**ської маріонетки,
Що носиться з тобою,
Немов з королевою острова п’яних папуг
Визнаю силу ножа над горлом природи,
Визнаю чорне колесо над моїми висотами,
Які снились мені у вигляді
Чистих швейцарських озер
Визнаю святих,
І тих, хто вище святих
Нікчем,
Які з’являються в чорнилах
Смертельно хворих поетів
Завдяки їх посмішкам
Сяє місяць,
Завдяки їх посмішкам
Зникає війна
Висовується язик, який
Проникає
У петлі
Кожного будинку,
Даючи музику
Нового дня
Їх руки,
Не нагадують руки
Божевільних творців,
Їх руки
У шрамах
Від гірських порід,
Їх руки
в
мотузках
Проникаючих
Сліз,
Їх руки
Їх руки
Їх руки, немов червоний
Від пестощів папір,
Їх руки —
Осквернений храм
Голодних котів
Їх руки
Їх руки
Їх руки —
Далекий
Літній маневр,
Крик
Сліпої планети,
На якій панує
Зима,
Вони народжені в муках
Вони народжені в купах
Попелу й зерна
Вони народжені в муках
Вони народжені в купах
Попелу й зерна
Вони народжені в муках
Вони народжені в купах
Попелу й зерна
А ти танцюй
Танцюй До/опівнічного затемнення,
Застромлюючи
Вогке серце
В брудну землю
й чекай, коли все перетвориться
На тишу.
