Земля для всіх завжди була й є мати,
І в цьому людство впевнилось не раз,
Та не могла вона в собі втримати
Останній крик голодного дитяти
І матері останніх диких фраз.
Все бачила і, корчачись, стогнала
Вона в голодний тридцять третій рік,
Коли востаннє мати пеленала,
Коли на ноги, пухлі, ледь спиналось
Дитя її, що бігало торік.
Земля, немов жива, тоді кричала,
Та крик її в людських тонув сльозах,
Зате хвалебні оди скрізь звучали,
Вождя в піснях щосили величали,
А поряд – очі гасли… Й вислизав
Надії кінчик, що життя тримала,
Селянські душі в чергу стали в рай…
А де ж оті, що долі їм ламали,
Смертями кращі землі засівали?
За що мав кару український край?
О земле, ти завжди була й є мати,
Любила й годувала трударя,
Чому ж дозволила хребет зламати
Тим, хто умів і жити, й працювати?
Чому не захистила від Кремля?
Невже голодні будуть ще вмирати?
Невже ніколи не поборем страх?
Невже дозволим пам’ять перервати,
Чи, як в тридцятих, в землю поховати
І навіть не поставити хреста?!..
23.11.2013.
Ганна Верес.
Низький Вам уклiн, Ганночко, за цей вiрш! Страшно навiть уявити. крiзь що пройшов наш нарiд у 1932-1934! Пишу "наш", хоча, саме моїм предкам-галичанам "пощастило" познайомитися з "вождем народiв" трохи пiзнiше, восени 1939 року.
...А наразi окремi "автори" безсоромно стверджують - мовляв, не було нiякого голодомору... Чи це брак пам'ятi, чи брак совiстi?
Мабуть, і те, й інше.
Мені вперше про голод розповіла бабуся. Не маю часу переповідати всі ті божевілля (А жила я на найбагатших чернігівських чорноземах), якщо знайду, то поміщу про це свій вірш (Він входить у мою першу збірочку "Калинова сопілка).
А за уклін і розуміння щиро дякую. Хай ніколи наш народ не зазнає такого лиха.
Між іншим: якщо у Вас є смартфон, можете почитати мої 5книг, Я - Ганна Демиденко (Верес - мій псевдонім); Назви збірок "Калинова сопілка", "Три сонця", "Герої не вмирають", "Криниця" і "Вони умирали двічі". У мене, на жаль, немає його, тай коштів видати ще збірочки, теж не маю, хоча віршів багато. Ось така наша дійсність. Але я надії не втрачаю. Нещодавно отримала запрошення друкуватись у Антології сучасної української літератури, хоча й за власний кошт, але ж у всякому випадку, це комусь потрібно, думаю, що мої вірші читатимуть у школах. А це окриляє, адже я вчитель за професією.
Мені бабуся розповідала, як вони їли листя з дерев, круглі сімена з трави "Калачики", стрючки з акації. Ми ж іще такі малі були, але пробували ту їжу.
Дякую, Ніночко, що не минаєте. Щиро дякую за розуміння.