* * *
зірки з пробірки
небо діряве
слова – чорні діри
аскольд і дір
в маршрутці
цілують зіницями
сонце
що на першому курсі
ви-
шу
тиша ти ша
душа віршемандрує
* * *ішла гора
і не вступала в суперечку
Микола Біденко
гори щоночі мандрують
небом
одним із
ночі щодня ховаються
на дні гір
через сонця вогняне коло
перестрибують вірші
* * *
десь там не тут
вічне літо завждиспекотне
плавиться сталь
і тече – в очі
уста і вуха
іржавіють серця
слухає метал трава ще не скошена
* * *
біль-
ма очей
вилуплюють
пташенят споглядання
в гніздах повік
вірші пишуть себе
під моєю шкірою
щоб вийти з мене
з потом і кро-
в’ю
* * *
спалахують води
хвилі степу перевертають
небо догори дном
а гребля говерли
не дає йому вилитись
коли воно стає річкою
в цьому вимірі все
може бути всім
словосвіт – гармонієхаос
* * *
склеїв суперклеєм
небо і землю
вогонь і воду
повітр’я і слово
поцілунки і тебе
Україну і Едем
Бога й Людину
в цьому вірші
на вічність склеїв
все
* * *«є де створити Бога і просто мов посіяти сім’я»
Микола Біденко
людина створила богів по свої подобі
і вони віддячили взаємністю
а триєдиний трьохкратно трьохпечально
розпинає себе в храмах і поза ними
на хрестах і хрестиках
щоб людина створила сама себе
зі слова
* * *
всіх об’єднює смерть
небо – братська могила
слово – повітря і смерч
слово – сильніше тротилу
ох і вибухонебезпечні вірші
рятуйся хто без них може
холодно… тепло… ще тепліше
гаряче в казані божім
М.Б:
"ну що ж здається ви переступили умовну лінію \чи поріг\ за якою слова вже не робочі мешканці гуртожитків а особистості котрі завжди розкриваються в несподіванку залежно від енергії з якою ви ввійшли в процес поезотворення. думаю ви вже не тільки відчуваєте а й бачите інформаційне поле слова.
знаєте мені важко писати фізично а я відчуваю не лише спільні точки дотику але й спільне робоче поле"
