Навколо нас не дихають, стоять
громадою згуртовано-німою,
в сорочках полотняних і хустках,
тримаючи дітей своїх прозорих...
У вицвілих колодязях очей—
мовчання потойбічного опори,
в обрубаних, обірваних життях —
непрощення, вкорінене стіною.
Ні скарги, ані докору у них,
до дна допита чаша не тривожить,
минулися життєва боротьба,
очікування й страх нічного гостя.
У петербузьких чорних болотах
лежать козацькі вибілені кості
провісниками свіжих поколінь,
що їх цілунок Дракули знеможить...
В селянських брилях, з сапкою, серпом,
мовчать вони -- у чоботах і босі,
і діти, що навчилися ходить,
тримаються за мамині спідниці.
До вечора було їм не дожить,
щоб вирости у дівчину-зірницю,
у парубка, що струсить, ідучи,
холодної трави блискучі роси.
На світі не лишилося слідів
від геніїв, учених, музикантів.
Пішли у гурті Плужник, Хвильовий
і Соловків розстріляні етапи,
усі «хахли», «бандери», «куркулі»,
кого на муку породила мати,
хто тільки за провину, що живий,
пожбурений у круг пекельний Дантів.
Вони нас не покинули самих —
їх душами заповнені узбіччя.
Без ліку -- незагойних порожнин
в розтоптаній грибниці генофонду.
За кожним із віднайдених облич—
уривки пошматованого роду,
і клини убієнних поколінь
пронизують скривавлені сторіччя.
...Мав рацію Леонід Данилович, коли назвав свою книжку "Україна не Росія". Загалом, оцією сентенцією можна було б і обмежитись, в ній - сіль, суть і пояснення - минулого, сучасного і майбуття. В Росії не хочуть визнавати ані Голодомору як геноциду, ані будь-чого іншого - не стільки тому, що ми, українці, не титульна нація імперії, а тому, що титульна нація не вважає злочином відповідне поводження із самою собою. Влада там свята; Бердяєв помилявся, коли твердив, що влада свята, коли поводиться свято. Ні - завжди, за будь-яких обставин російська влада свята, навіть коли стоїть по коліно у крові свого та інших народів. Навіть коли роздмухає світову війну, в пеклі якої згинуть десятки мільйонів життів, і брехатиме про перемогу - влада свята. Відповідно, наші українські дорікання там не сприймають, бо там нормально, коли цар зтинає голівоньки і лиє кров, немов водицю. Аналогічно, росіяни не можуть повірити, що інший народ може бажати і зичити їм добра, а не планувати підступ і загарбання - тому що самі іншим народам добра не бажають.
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий грунтовний коментар. Візантійська модель влади все ж таки відходить у минуле разом із народами, які знаходили в цьому особливу мазохічну насолоду. Українців шкода, тому що вони ніколи не страждали на такого роду збоченням і до владе ставились тверезо. Я думаю, що події XX-го ст. і за наміром, і за наслідками можна прирівняти до геноциду українського народу.
