Ось і осінь минула, згасає,
Вже зібралась в останній політ,
Як раніше, тепла вже немає,
І не тішиться сонцем зеніт…
Листопад шарудить під ногами
І шепоче мені: "Прощавай",
А на згадку дарує гербарій -
Кольорових листочків розмай…
Знов засмучена і стривожена,
Усамітнена йду у журбі,
Пурпурове і заворожене
листя тліє в пожухлій траві...
Тихий вечір на плечі лягає,
Обіймає мене, ніби шаль,
Я свій смуток у серці ховаю,
На обличчі - прозора вуаль...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Перший варіант я написала дуже давно... Я йшла по осінній алеї,і зазвучали катрени як пісня у голові... Повернулася додому й записала... сюжет реалістичний...
Гарно, легко і граційно, з осінніми нотками меланхолії!
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Меланхолія як раз підходить до цієї пори. У нас сьогодні була перша заметіль. Деякий час сніжинки були такі лапаті,за розміром як блюдце для кави... За перший сніг! Будьмо!