Це сталось під час мого перебування на майдані. Якраз восьмий день трауру по небесній сотні.
- Слухай, професор-Тост – Муха відірвав мою увагу від книжки.
- Професор? – насмішкувато перепитав я – це з чого раптом.
- Ну бо ти постійно читаєш – він сказав це так, ніби всі люди, що читають апріорі мали бути розумними. Хоча це чистої води брехня.
Про всяк я глянув на те, що читав. Декстер, книжка написана по однойменному серіалу про вбивцю психопата. Звали його Декстер, як можна здогадатись. Звичайне чтиво, дно літератури, але вибирати не доводилось. В Манго – магазині на Хрещатику, де розташовувалась частина нашої сотні, нічого іншого не водилось. А з людьми спілкуватись я не хотів, тож між вахтою і патрулями треба було себе чимось зайняти.
- Я до тебе от з яким питанням…
Муха не вгавав. Хлопчина з типовою сільською зовнішню не збирався йти без відповіді. На мої: тобі нема кого зайо**вати, він не реагував. Він розпинався про релігію і віру в Бога. Розпинався так, що я мусив заховати книжку, бо на неї бризкала слина – так завзято він говорив. Його очі блистіли наче в безумця – релігійного фанатика десь з середньовіччя, готового спалити всіх іновірців.
- От ти – він сів навпроти мене, поклавши остаточну крапку в моїх марних намаганнях забити на нього болт і продовжити читати – ти віруючий? Я от віруючий…
На доказ цього він ревниво перехрестився. Я мовчав, сподіваючись, що він продовжить. Ні, не з моєю вдачею. Він нетерпеливо чекав на мою солідарність з ним в цьому питанні. Я поглянув на верх, типу: і от таких ти пускаєш до себе в рай? Похмура стеля магазину мені не відповіла.
- І так і ні – врешті відповів я.
Він отетерів. Виявляється так можна? Чи не можна? Він не знав.
- Ти що, Єговіст? – презирливо запитав він.
Ніколи не намагайся щось довести ідіоту. Такий закон життя і йти проти нього просто трата часу. Я не послухався внутрішнього голосу, що настирно повторював мені це.
- Ні – сказав я – якщо ти все ж заткнешся, то я поясню.
Муха перший раз глянув на мене з цікавістю. Наче на диковину тваринку.
- Я вірю в те, що є вища сила – терпеливо почав я – називай, як хочеш: Творець, Бог, Аллах, Крішна, Єгова, Боги древнього Шумеру, Греції чи Єгипту, Космос, Акт Творіння. Та хоч Літаючий Макаронний Монстр – різниці для мене немає. Я вірю, що щось просто зобов’язане бути.
- Зобов’язане? – перепитав старий лисуватий афганець без однієї руки.
Він щойно зайшов в кімнату і присів в іншому кінці кімнати. Я його недолюблював, через те як він хропів по ночах. Присягаюсь, якби по вулицях їхав танк: я б не почув через його нестерпне хропіння.
- Так – відповів я – просто тоді в половині речей на землі зникне будь-який зміст.
Він ствердно кивнув, але промовчав. Він більше нічого не говорив.
- Але я не релігійний – продовжив свої пояснення Мусі – важко слухати церкву.
- Чому?
- Тому що церква та й релігія в цілому забрала найбільшу кількість життів на планеті. Ні одна чума, ніяка війна і поряд не стояли. Священики крали й крадуть в народу не гірше наших політиків. Про випадки розбещеності та педофілії в католицькій церкві я взагалі мовчу. Слухатись таких людей і робити як вони скажуть? Ні дякую.
Муха на кінець то замовк. Він напружував всі звивини в своєму мозку, намагався перетравити почуте. А я нарешті продовжив читати. Хоч книжка і дно, але її товариство було мені приємніше за його.
- А яка релігія по твоєму крутіша? Наша ж, правда?
Тепер вже я отетерів. От як, а так ще їх порівнювати я не додумався. Старий афганець ляснув себе здоровою рукою по лобі і розреготався. Хоч я його не любив, але з ступору мене це вивело.
- Тобі доплачують за твій ідіотизм? – без тіні посмішки запитав я – стипендія якась спеціальна?
- Серйозно Тост – не вгавав той – ти в цих питаннях людина нейтральна. З твоєї точки зору…
- Викинь це з голови – порадив я – нема такого поняття.
- Як немає? – запитав він – скільки он людей віками сперечається…
- Такі самі йолопи як і ти.
- О, а ти такий прошарений? Ну то поясни…
Я переборов своє бажання послати його в відомому напрямку і завершити розмову. По факту він уособлював ту силу і той ідіотизм, що змушував людей століттями вбивати одне одного за такі речі.
- Будь-яка релігія походила задля потреб суспільства – почав я – незнання пояснень природним явищам приписували Богам. Закони та виконання свого обов’язку перед правителями прикривались Богами. В цьому то й їхня подібність. Взяти навіть мусульман і християн. Вони схожі, але заточені під різне суспільство…
Я ще довго пояснював релігійні тонкощі. Розповів про Ісуса та Магомета. Відповів на його питання про свідків Єгови, п’ятидесятників. Згадав навіть буддистів. Розповів про походження сатанізму, та зв’язані з цим міфи. Я сам не знав, що я знав стільки. Тепер мене слухав не лише Муха, а й кілька афганців, що долучились до старого. В одних очах я бачив ствердження, в інших здивування. Дехто мене поправляв, коли я збивався чи робив помилки, але в цілому розмова протікала добре.
- Неважливо якої хтось з нас віри – завершував я – неважливо, в що ти віриш, і взагалі: віриш ти чи ні. Головне те, яка ти людина. Все вирішує твоя сутність, душа, розум. Серце.
Хтось з афганців ствердно кивнув. Я задоволено ліг на матрац. Сам від себе такого не чекав. Муха сидів завороженим. Його мозок отримав велику дозу нових знань.
- Звідки ти стільки знаєш? – запитав він.
Я мовчки похлопав по книжці. Мовляв: мої паперові друзі щедро ділились зі мною знаннями в свій час, поки їх не замінив безлімітний та суперечливий інтернет простір.
- І все таки, Тост – врешті запитав він – а яка віра крутіша?
В кімнаті почувся регіт. Старий афганець знову ляснув себе по лобі. Другого разу я не став себе пересилювати і таки послав його нах*й.
