коли надумаєш відпускати того, хто рідний чи може близький
знайди в кишені останні карти, які поб'ють це безладне військо
моїх абсцесів і тихих марень. моїх страхів перед самотою
немов освячена я водою, яка навмисне тебе вбиває,
під спів архангелів та кошмарів.
і вся ця осінь така невчасна, яка спускається наді мною
у лоні згарища від двобою. у лоні більше немає риби
немає більше кого любити. немає більше кого тримати
побите військо. жахливі втрати.
і голос стелиться над повітрям. вдихати більше не є можливим
хіба що тільки через банкноту, щоб пережити усі ці зливи,
усі прощання, усі провали.
тебе в мені так безмежно мало.
що хоч вигадуй нові сюжети, де я не хочу дізнатись де ти.
кого торкаються твої руки. у кого входиш. кого ти любиш.
і з ким ти завтра захочеш жити.
я видихаю останні ритми своєї вірності задля тебе,
яка на біса тобі не треба. яка на біса тобі не здалась
і вся ця псяча твоя зухвалість, яка зжирає мене і верне.
таке жахливе осіннє небо. таке холодне осіннє лоно.
ти в мені стався не випадково, наче наївна весняна змова,
щоб показати, що я ще здатна не тільки жити, а й виживати.
чи рубцюватися над болючим, переступати через калюжі
чи океани, чи майже прірву твоєї виспаної зневіри
до всіх людей./ чи лише до мене /
я просто жінка. ребро нікчемне. самотнє інь. неважлива втрата.
яку ти просто не хтів кохати. така відчужена обережність.
я не викликаю в тобі залежність.
я не викликаю в тобі н і ч о г о
на що тоді ця безглузда мова у всю цю тишу, у твою душу,
яку нічого уже не зрушить. яку нічого уже не верне.
ти мені більше ніж просто треба.
жовтень, 2015
