У хащах саду, між дерев, кущів,
Ріс красень Дуб, що вічно шелестів.
До неба він підніс величну крону -
Рясне гілля,що схоже на корону.
У тіні Дуба, скромна і мала,
Тендітная троянда проросла:
Стебло колюче, листя полив'яне -
Здавалося: от-от вона зів'яне.
Злостивий Дуб із неї кепкував,
Нікчемною галузкою назвав -
Собою ж він неміряно пишався:
Музичним хистом надто вихвалявся.
- Я музикант, симфонії творець,
О, я талант, я геній, я мудрець...
А ти - суха галузка без таланту!
Навіщо взагалі ота Троянда?
Та квітка все мовчала і росла,
Настало літо - пишно розцвіла...
І від її предивної краси
Замовкли всі пташині голоси,
Всміхались трави, хвилювався став,
Їй пишний сад тоді аплодував...
У цілім світі стало більше світла -
Дуб онімів, Троянда ж - просто квітла...
