«Заспокоїлись поруч
З уламком меча, -
Погляд затятий
У поталій волозі струмка...»
(Шеймас Гіні)
Ти думав, що ліс це домівка,
Що кожне дерево
Такий же блукач як і ти – самотній,
Тільки більш мовчазний.
Ти думав, якщо то ірландець,
То конче людина честі,
Що луна дев’яносто восьмого року
І Республіки Коннахт
Будуть лунати доти,
Доки цей ліс шумить.
Ти думав, ці пагорби
Придумані бородатим художником
Для чорного лева
І вісьмох листочків шамроку,
Що нині змія
Вдяглась у червоний мундир,
А що ми – клан О’Галлхобайр –
Ми ж тут тисячі літ
Тільки те й робили,
Що помагали чужинцям
І проявляли гостинність,
Доки гості не вигнали нас
З нашого рідного дому,
Тобі дзвони гули: «Тір Коннайлл!»
Навіть там – в Кастлебарі,
Навіть там – де ти втнув
Свій останній жарт.
Під шибеницею...
Примітка:
Капітан Ґаллагер (ірл. - Captain Gallagher) (? – 1818) – таких тоді називали «Айріш Репперіз» ( Irish Rapparees). Він був не один....
Чудову атмосферу Ви створили на своїй сторінці, Шоне. Один мій друг каже, що у книжці головне - атмосферність. У вас вона на 11 з 10. Натхнення!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за цікавий відгук і розуміння! Це справді так - в літературному творі найголовніше це психологічна атмосфера. Все інше забувається з часом, а це лишається...
Прекрасний твір, як і завжди. Цікаві історичні персонажі. В кожній країні свої герої, яких оспівують поети і письменники, завдяки яким нові покоління пам'ятають свою історію.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Яка маленька Земля...
Яка об'ємна її історія.
Але стільки людей на землі
Які мріють добути право чесно й вільно жити на ній
У всі віки
Бути гостинним та дійсно господарем
Де ж кінець мороку?
І яка його ціна?
Дякую за такий вірш до глибинних роздумів, пане Маклехе.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00