Легенький холодок проймає ранок,
Та в мене є спасіння для душі.
І хай навколо все цвіте туманом,
І йдуть безперестанку ще дощі,
Я пригорнусь до тебе, любий, ближче.
Вустами доторкнуся до щоки.
Ти не барися, обніми пошвидше,
На вушко лагідні слова прошепочи.
Чутка душа: відчула непогоду.
Так хочеться зігрітись під крилом...
Вже мрій нема про бажану свободу...
А осінь тихо квилить за вікном.
Гарний вірш, із метафоричними суперечливостями. З однієї сторони"пригорнусь до тебе, любий, ближче". З другої мрії про свободу і тихе квилення осені, яка уособлює душу. Загадкові душі у поетів! Тим і цікаві.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так гарно ,я просто зачарована картинкою, відео, словами, навіть замріялась на мить, це ж моя пора, але я ще не в ній,заплуталась десь ще зимової пори серед холоду і сліз, бо і влітку не відігрілася душа так кепсько було, щиро вдячна тобі , Надюшо, за цю ніжність осінню.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Рада тобі, Сонечко! Не сумуй... ти ще така молода... В тебе все буде добре!