Яке село найкраще на землі?
Для мене - моя рідна Шаровечка.
Тримаю фото. Літо, ми малі.
Жаль чорно - біле...Льон цвіте і гречка.
Велосипед застиг на фото в русі.
На фоні вуликів. Ви чуєте? Гудуть!
А ми засмаглі , як один, і світло - русі
Дивилися як наречена й дружки йдуть.
Просили на весілля в кожній хаті,
І в кожній хаті їх благословили.
На щастя - долю, щоб були багаті,
І щоб дітей здорових народили.
Моя Шкільна...Вишнева і Центральна,
Вклонюся вам, як наречена з фото...
Тут чепурненька кожна хата, файна.
В віконечко: "Тук-тук!" Почую:"Хто там?!"
Це я , матусю! Швидше відкривай!
Дістань альбом, де фотографій - море!
Ось школа...Теж, мов вулик...Дітям рай.
А то ми в лісі, де гречанське поле.
А ось на фоні райдуги що п'є
Солодку воду що в Південнім Бузі.
А ось теля бабусине...Моє!
Бо в снах іще пасу його у лузі...
Світлини знову. Я на Сапунова.
Сестри дві, тітка.Дядька вже нема...
Я не блудила, хата різнокольорова.
Така весела...Хоч живе вдова...
Наступне фото...Очерет...Берегова.
Весна і жаби кумкають, здається...
На щеплення я сина привела
В медпункт. Він ще не знає і сміється...
Світлини чорно - білі...Я на Миру.
Зі мною друзі. Поміч волонтерська...
Струмок дзюрчить...Про що ця пісня щира?
П'ять однокласниць, і усі ми тезки!
На Гайдара...у Наді на весіллі...
Зима... Намет...І чути крики : "Гірко!"
На Пушкіна... Там небо синє- синє!
Островського...Гукають когось: "Ірко!"
Ось вулиця сумна...9 травня.
Меморіал.З сльозами ветерани...
А поруч цвинтар, що ховає здавна
Близьких, що відійшли. На серці рани...
На Лесі Українки завітаю.
Ми святкували випускний там в новій хаті.
Випускники...Ну як же, пам'ятаю!
Веселі всі і мріями багаті.
Знов на світлинах поле і городи...
І я, щаслива, аж дивитись лячно!
Пасу корову.З книжкою. Свобода!
А зараз Будівельна там і Дачна...
Село росте. Хати нові з садками.
Нові адреси: Кольби, Заводська,
Грушевського, Північна і Південна,
Весела, я не знала...Є й така!
Скажіть мені, де Сонячна? - Отам!
На пагорбі, де буряки сапали...
Ти пам'ятаєш оце фото, мам?!
Тоді на школу мішок цукру дали.
Міцкевича...Дерева, квітники...
І соняшник схилив до долу чуба.
Моє село рідненьке...Земляки...
Маленька Батьківщина моя люба!
Я знов пройдусь по вулицях села,
Постукаю у двері до бабусі...
Там, на Центральній...Здрастуй, як жила?
Мене не було довго...Й посміхнуся.
Ми кольорове фото зробим вже...
На гілці з памороззю сфокусуєм погляд.
Весною вона знову зацвіте
Біля костьолу. Що ж, знімай, фотограф!
Valentyna Uroda 10/09/2015
ID:
605810
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 10.09.2015 22:36:55
© дата внесення змiн: 10.09.2015 22:36:55
автор: Гонорова пані
Вкажіть причину вашої скарги
|
