Ви знаєте... ми ж створені для щастя!
Чому ж до нього знов такі сліпі...
З невірою любов приймаєм... Бранці
зручно́ї звички, страху. ...В пустоті
минають повз заповнені до краю
всі дні, що називаємо "Життям".
...Воно ж зіщулившися у безбарв"ї
чекає чемно на бунтарське "Я",
котре зуміє, відхиливши досвід,
забувши вміння, блиск стандартів й раз
зануриться в знадливий
вільний
простір...
(собі в утіху - не
в догоду
мас!)
Яке віддасться щирості пориву!
Не буде битись лобом об стіну,
а просто впустить мить
СВОЮ
красиву!
І про-жи-ве ДО ДНА
ЇЇ
ОДНУ!
..................................................
Скоряти світ готові ми настирно...
до ран.. до болю.. до гірких утрат...
Забувши Всесвіт, що у нас незримо,
незмінно Є! ..без клятв, вимог і зрад!
між недосконалим і тим, що вдосконалюється, суттєва відміннсть. Ваша поезія не належить до першої категорії, а мале-е-е-сенькі огріхи бувають у всіх. натхнення Вам, Мар'яночко й надалі
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі вам, люба Іриночко, за тепло серця і незмінну підтримку