Ось і літо мина,зажеврівся розпалений серпень,
І румяни червоні малює на листі сповна,
Налилося колосся,де сич той горлань,перевертень,
Загуде у саду-причаїться душа не одна!
Сонце вділо діток у старенької,сивої груші,
Золотавим промінням на яблуню кине свічу,
Задзюркочуть дощі,мов у небі народжені душі,
Їх вдихатиму смак,тай в думках потайки,промовчу!
Промовчу-росяними стежками закотится місяць,
У туманах примарами згубить пихаті зірки,
Знов стелитиме вересень стиглими травами відсіч,
Як колись,у дитинстві,я біжу босоніж до ріки!
Чом минули роки,де втихає натруджене літо,
Запах квітів в душі полином залишає сліди,
Осінь сипле дощі,сивиною змальовує жито,
Не вернути минуле,не ступити ніколи туди!
Леся Утриско відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую Віталію,любий друже за підтримку,є моменти у житті,що надихають.Приїхала у відпустку на рідну землю.На подвір*ї дві старі груші,у полі жнива,за містечком річка,ліс от і писалося.Згадується багато.