Сама собі я не призна́юсь ніколи,
Що світ довкола став прекрасним таким,
Що кожен ранок поспішаю до школи,
Лише для того, щоб зустрітися з ним.
Учора раптом на уроці, на другім,
Мені малесенька записка прийшла,
Даремно серце моє тьохнуло в грудях,
Бо не від нього та записка була.
Я все чекаю, що признаєшся прямо,
І утішає мене лиш одне, –
Що є на світі вірні по́други й мама,
Вони єдині розуміють мене.
Не розумію я хлопчачу ту звичку,
Але так радісно сьогодні мені, –
Нарешті смикнув він мене за косичку,
Я дала здачі кулаком по спині.
Поклич мене у неосяжні простори,
Організуй якийсь маленький прикол,
Поклич мене в мої улюблені гори,
Та запроси мене хоча б на футбол!
Ну, чому ти такий несміливий хлопчисько?
Запитай поради у тата,
Ну, чому ти до мене не підходиш і близько?
Несміливих не люблять дівчата.
14.05.2006
