- Батьку мій дорогий, вже півроку від тебе - ні слова.
Бережу твій дарунок - із "беркута" знятий шолом.
Хочу вірити в те, що ти досі живий і здоровий,
Але знаю напевне, що ти не здавався в полон.
Все у нас, як завжди, тільки мама ридає ночами,
Може, руки болять господарку тягнути самій...
Я стараюсь, як можу, але все частіше до мами
Просто так, помогти, заглядає сусід наш, Андрій.
- Дорогий мій Іванку, спасибі на доброму слові,
І що знаєш мене, бо і гадки не мав за полон.
Я вас дуже люблю, і хотів би побачити знову,
Але ми відходили, і я зголосився в заслон.
Не чекайте мене, я ніколи не вернуся, сину,
Бережи нашу маму, вона ще така молода.
Щодо дядька Андрія - він добра, порядна людина,
На заваді не стій. І нехай омине вас біда.
Не цурайся людей. І не бійся дивитися в вічі.
Біль і зло забувай, будь відкритим і чесним завжди.
Упивайся життям. Та коли Україна покличе -
Не питай, чому ти: ні на мить не вагайся - іди.
Бачив, п. Дантес, що Ви заходили на мою сторіночку... І,.. що не знайшлось слова, щоб виразити свою думку? Читав і я Ваші вірші.
Хоч в Вас багато віршів на російскій мові, та в них не знайшов якоїсь цікавої думки. Так собі суєта...
А цей вірш зовсім друге - душевно зворушливий вірш. Ніхто не може бути спокійним читаючи його. Такою і повина бути поезія! Викликати думки та емоції...
От в одному місці слова звучать якто не однозначно - І що знаєш мене... Може точніше буде - Ти же знаєш мене(на Ваш розсуд).
Творчого Вам Натхнення!
Дантес відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Що Вам сказати, п. Дзвонар? Я заходив на Вашу сторінку не просто так, а "чисто конкретно", після того, як Ви звинуватили Зеленку у великій кількості помилок, а її читачів - у неуважності. Захотілось подивитись: а судді хто?) Та, переконавшись, що помилок у Ваших текстах значно більше, вирішив тему не розвивати.
Дякую Вам за увагу до моєї "творчості". За її критичну оцінку - маєте право. За пропозицію. На жаль, не можу прийняти: не подобається звучання "ти же".
І Вам творчих успіхів.
ми можемо бути людьми.
ми можемо стати ними знов, якщо оступилися.
ми й не переставали бути ними - людьми з душею доброю, широкою, гостинною і люблячою.
земними людьми, від землі людьми.
ми - не марсіани. і байдуже, чи ти грек Афендікус Сергій, чи росіянин Молчанов Віктор, чи ти Андрій Данилів, чи єврей Ліберман Жорик, чи серб Касьян Вуткович - ми є людьми і залишимося, доки є ця земля, на якій живемо. доки є наші діти, за яких станемо перед всяким лихом, станемо разом. плече в плече.
а прийде час - так само плече в плече сядемо за столи, до себе покличемо, до інших з гостиною прийдемо, садами-квітами засіємо розірвану нині нашшу землю... наші душі.
і які пісні-вірші про це напишемо!
моє шанування, Георгію. і про це ви вмієте говорити, і так вмієте, - мої шанування!
Дантес відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Касьяне, на доброму слові.
Так, ми можемо, бо ми люди.
А марсіани - ні.
Ваші діти, а може й онуки будуть берегти шолом знятий із "беркута", а ми берегли батькову пілотку...Історія повторюється...І гірко нам , і боляче,і ми не знаємо, як все це змінити, прошляпили 24 роки так, що вже далі нікуди...
А вірш ваш перечитую так же , як свій про пілотку.Вражаюче добре,справедливо і точно.Дякую!
Дантес відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Історія повторюється, бо така доля мужчин - захищати найдорожче.
Згоден, що ми втратили 23 роки, але вже рік, чи півтора, як крига скресла. І настав час надії, а не жалю.
І Вам дякую