Пам’яті жертв зеленого змія.
Безповоротних втрат жалі пекучі
Вже не дають ні дихати, ні спать.
Сумління власне гірше ката мучить –
Чи може хто сердешних рятувать?
І чути з потойбічної завії,
Неначе пташка лопотить крильми:
«Не знаємо, хто ниву цю засіяв,
А жнивували – добровільно – ми.
Нам говорили – ви п’єте цикуту!
Душа стікає кров’ю на стерні!
Але дилема – бути чи не бути –
Не дотинала до останніх днів.
Коли немає застороги з неба,
Тоді судьбою заправля фантом…
А рятувати нас самих від себе –
Такого досі не зумів ніхто.
А ще як вир затягував поволі,
Допоки не зовсім пішли в піке
Казали нам – бажання, сила волі,
І боротьба, і ще щось там таке
Чого дійти й тверезому не просто,
А не для наших зчумлених голів…
Аж вже отут, як стали на погості,
До нас дійшла премудрість ваших слів.
І ми самі себе тепер караєм,
Що не почули вчасно Божий глас.
Нам чарка торувала шлях до раю,
А рай чомусь залишився при вас!»
Сумує свічки тихе миготіння
Як оберіг від усіляких лих.
І лише тіні, тіні, тіні, тіні
І засторога – мертвих для живих.
Важка тема, близька і болюча для багатьох сімей... Алкозалежний в сім'ї - це важке випробовування і психічна травма, особливо, для дітей... Бо п'яні скандали травмують вразливу дитячу психіку (знаю не з чуток).
реалії..на жаль..сумні. Але ж в тих, що вже безнадійні..теж була колись ота перша, з якої все почалось і якою могло й закіньчитись! Значить все залежить від нас!
Маймо голову, свою! на своїх власних плечах!Тоді можна й по п"ятдесят для внормування сердечного тиску і розширення судин
щиро... з правдивою турботою про ближніх... якби адресати читалі вірші - почули б такі слова... хоча "А рятувати нас самих від себе – Такого досі не зумів ніхто"... - так і є
