Приваблюється мить із цілунком на скроні.
Якось він мав щасливе ймення.
Тепер німує у темряві,
Тепер лишилось діждати
До раювання ранку,
До витканої хвилини ніжності,
Де розчинення мене не помітить цей світ,
Я ж освячена в цім тремтінні,
Я таврована спокоєм при твоїм коханні.
Гілка суму надламана,
Крізь приреченість видніється твоє
Зоряне обличчя.
Знову ніч зробила тебе
Анонімом.